Діти – маленькі люди, які викликають у батьків почуття різної полярності. Вони їх радують, надихають, захоплюють, але, водночас, батьки за них тривожаться, бояться, соромляться тощо. Всі прагнуть бути хорошими батьками, робити все правильно, аби не нашкодити.
В сучасних реаліях бути батьками складно. Складно конкурувати з гаджетами, відповідати вимогам теперішнього суспільства щодо того, як поводитися з дитиною і, що їй потрібно. Важко балансувати між тим, що вони вважають є правильним для дітей, і тим, що хоче дитина. Особливо, якщо дитина з пелюшок має власну думку. Як втримати межу? Не зламати дитину? Але і тримати рамки у вихованні. Цим ділюся з вами у статті.
Моя незручна дитина
– Яринка, давай віршика повчимо, – моїй доні до дня матері в садочку дали завдання вивчити вірш і попросили мене, щоб я з нею його вивчила.
– Це як? – запитує Яринка з цікавістю.
– Я буду читати, а ти повторюй за мною.
– Добре, – вона погоджується. Повторює та втікає.
На мої прохання наступного дня повторити – не погоджується. Але ж завдання дали, і я з почуттям відповідальності продовжую стимулювати Яринку.
Третя спроба шантажем в обмін на мультики спрацювала. Четверта – вже ні.
На п’яту спробу придумую маніпуляцію. Питаю:
– Ти маму любиш?
– Люблю, – твердо відповідає Яринка.
– То давай віршик повчимо.
– Мам, я тобі кажу, що люблю! Навіщо тобі віршик?
– Щоб ти пам’ять розвивала, – знічено відповідаю.
– Я все пам’ятаю. Мені не треба, – твердо відповідає Ярина.
І ось свято Матері. Діти розказують віршики. Яринка віршик без допомоги вчительки розказати не змогла. На мить я відчула себе трохи недомамою. Моя дитина не вивчила віршик напам’ять, як інші діти, але я подихала і пережила це, не потонувши у відчутті сорому. Хіба лише трохи п’яти замочила.
Ми живемо в час інтернету і соціальних мереж. Інформаційний простір перевантажений варіантами вибору, що ми не можемо з ним впоратися. Оскільки маємо постійний доступ до соцмереж, у нас розчинилася межа між “я сам” та “чужою думкою”. Вважаю, це одна з причин, чому у суспільстві зараз багато незручних дітей, які з народження мають власну думку. Вони самі хочуть обирати, що вдягати, їсти, коли спати і чим займатися. Таких дітей складно скеровувати в напрямку, який ми, дорослі, вважаємо корисним для них. Важливо вміти балансувати між тим, щоб скеровувати дитину в правильне русло, та між тим, щоб не задавити дитину і стерти її вроджене, неоціненне вміння робити вибір.
Незручна дитина та синдром дефіциту уваги і гіперактивності
Якщо ви думаєте про свою дитину, що вона незручна чи нечемна, спершу слід виключити Синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ). СДУГ – це стан пов’язаний з порушенням психо-емоційного розвитку дитини.
Особливістю таких малюків є:
– висока активність;
– неможливість зосереджуватися на чомусь одному;
– імпульсивність;
– неуважність, розсіяність;
– спроби залізти, куди не можна, і постійне пересування по кімнаті;
– порушення сну.
Найчастіше батьки помічають, що з дитиною щось не так у віці 7-10 років, коли дитина вже ходить у школу. До цього часу поведінку дитини “списують”, як на нечемну. Частіше СДУГ зустрічається у хлопчиків. Але у дівчаток його часто не діагностують. В них він проявляється не як гіперактивність, яка всім заважає, а як мрійливість і зануреність в себе, яка всіх влаштовує.
СДУГ зачіпає 10-12% дітей у всьому світі. Іноді таким дітям потрібен медикаментозний супровід з лікарем психіатром, який має кваліфікацію в діагностиці та лікуванні СДУГ. А також – роботу з психотерапевтом, який допоможе дитині адаптовуватись у суспільстві. Батькам таких дітей теж потрібна консультація психотерапевта, який допомагає зрозуміти, як можна поводитись з дітьми, а як – ні, що від них вимагати, а чого вимагати не варто. Важливо якомога раніше виявити СДУГ у дитини, тому що це захворювання може збільшувати ймовірність інших психічних розладів та погано впливає на соціалізацію, стосунки в парі та з дітьми, навчання, кар’єру тощо.
Незручна дитина та свобода вибору
Я була слухняною і зручною дитиною. До підліткового віку виконувала прохання не лише мами, а всіх дорослих. До 30 років почувала шалений дискомфорт в середині себе. Мене переслідувало постійне відчуття незручності. Майже завжди почувалася зайвою, не у своїй тарілці. Знаєте, це таке відчуття, коли немає куди діти руки. А ще завжди чекала, щоб хтось мені сказав, як правильно вчиняти. Одним з моїх топових запитів на психотерапії – було навчитись приймати рішення самостійно та відстоювати свої кордони.
Коли народилась Ярина, мені захотілось, щоб вона почувалась вільнішою у своєму праві та виборі, ніж я. Наслідок – вона незручна дитина. Її завжди багато, знає, що хоче, як хоче, і від кого. Вміє відстояти власні кордони і не соромиться висловити своє прохання чи незадоволення з будь-якого приводу. Їй неможливо нав’язати щось, чого вона не хоче, чи не розуміє навіщо воно їй.
Я постійно з нею в тонусі, бо не знаю, що вона може втнути наступної миті. Мені доводиться добряче подумати, як їй донести прохання, щоб вона його виконала.
Ціна мого вибору – незручна дитина. Я мріяла мати таку дитину: з “шилом в дупі” та цікавістю до світу. Та часом, коли я втомлена, то розумію своїх батьків. Зі зручними дітьми легше, менше втоми та більше свободи. Зручними дітьми можна закривати пробіли у автобіографії, вони можуть бути об’єктом гордості та вихваляння. Але ціна, яку діти за це платять – їх власна свобода вибору. Я її не мала. І навіть не тому, що мені забороняли щось вибирати, коли виросла. Мені швидше не розвинули це як вміння. Мене питали, що я хочу, а я не знала.
5 стратегій поведінки з незручними дітьми
Якщо ваша дитина незручна, або ж нечемна, як таких дітей часто називають, тоді наступні рекомендації будуть вам у поміч.
- Категоричну форму зауважень замініть на м’яку форму, яка передбачає пропонувати альтернативу.
– Яринка, камінчиками кидатись не варто. Це небезпечно, ти можеш когось вдарити і поранити. Хочеш кидати, візьми листочки або м’ячик. Що тобі більше до вподоби?
Коли я роблю своїй доньці такі зауваження, обов’язково пропоную альтернативу. Тоді у неї немає відчуття, що її у чомусь обмежують.
- Висока потреба в активності, яку не варто стримувати словами “Заспокойся!”, “Сядь!”.
Енергію дітей варто скерувати в корисні активності. Спробуйте плавання, танці, футбол тощо.
Коли я зрозуміла, що мені не вистачає енергії, щоб вгамовувати свою дитину, то вирішила відвести її на танці. Це був балет. Їй не сподобалось, але я не здавалася і продовжила пошук. Їй сподобалось плавання, а також активні сучасні танці. Якщо ваша дитина відкидає щось одне, не здавайтеся. Продовжуйте пошук і знайдіть заняття, яким дитина буде займатися із задоволенням. Не нав’язуйте дитині те, що зручно вам. Прислухайтесь до потреб і вподобань дитини. Чим менша дитина, тим легше вона включається, і чим старша дитина, тим важче її чимось зацікавити.
- Система заохочень і покарань має бути гнучкою, але послідовною.
Коли моя донька робить щось, що не можна, я спочатку пояснюю їй, чому це небезпечно. Потім кажу, що покараю її, якщо ситуація повториться у майбутньому. Пропоную їй самій обрати покарання. Наприклад, обирай або цукерок не будеш їсти після вечері, або мультиків не будеш дивитися. Без сліз тут не обходиться. Дозволяю їй плакати і злитися, але через кілька хвилин крику вона приходить і говорить: “Мультиків не буду дивитися”.
Коли хочу заохотити дитину, то спершу її хвалю за те, чого вона ще не зробила. І тоді вона з радістю робить. Активні діти не можуть чекати. Вони не розуміють, чому спочатку треба прибрати іграшки, і лише потім дивитися мультики. Тут важливо, самим батькам не забути про це і вчасно нагадати.
- Дозвіл на емоції.
Я дозволяю своїй дитині бути в істериці. Не кажу їй: “Закрий рот!”, “Заспокойся!” чи “Так не можна!”. Допомагаю доні пережити її емоції, пояснюючи, що з нею відбувається: “Ти зараз злишся, тому що я не дозволяю тобі…”. Коли словами називаю те, що з нею відбувається, їй стає легше. І підтримую її словами:” Так, я тебе розумію, мені шкода. На твоєму місці я б теж злилася”.
- Підтримуйте та заохочуйте вибір дитини.
Моя 4-річна донька любить сама вирішувати, що одягати, і сама любить вибирати одяг для себе в магазині. Я дозволяю їй обирати одяг, навіть, якщо вона вирішує йти в садок з пов’язаною на шиї татовою футболкою, бо вона бетмен. Щоби вона не обирала одяг не по сезону, ховаю його на високі полиці в шафі.
Якщо ви даєте дитині свободу вибору, то ви підтримуєте і допомагаєте розвинути та зміцнити її вміння – робити вибір. Вибір – це вміння, на яке здатна не кожна людина. Щоб робити вибір, треба вміти бути уважним до своїх потреб. Навичку бути на зв’язку з собою легко втратити у сучасному світі через перенасиченість інформаційним простором, який постійно диктує, що нам робити. Тому, якщо батьки з малечку диктують дитині, що вона повинна, то цим самим стирають її вміння робити власний вибір.
АВТОРКА: Мар’яна Бенц, психологиня, гештальт-терапевтка, членкиня Української спілки пихотерапевтів та Европейської Асоціації психотерапевтів.
