Кожен батько хоче, щоб його дитина виросла щасливою, успішною і здоровою. Але чому у дорослому віці стільки людей відчувають себе нещасними, невпевненими, нецінними.
Я вірю в те, що немає хороших і поганих батьків. Кожен батько – саме такий, який необхідний конкретній дитині. Якби ми не старалися бути ідеальними батьками, нашим дітям буде що розповісти своєму психологу.
Та й ідеальність шкідлива, так як ми всі живі люди, і дитині важливо рости поряд зі здоровими і адекватними дорослими.
Щасливі люди беруться з дитинства
Точніше, з величезної кількості всього, що відбувається з дитиною в дитинстві, включаючи ставлення батьків до дитини, прийнятих цінностей і традицій в сім’ї, подій, які відбуваються навколо, і як батьки спілкуваться з дитиною в емоційні моменти.
Чимало проблем, що отруюють життя безлічі людей, можна було б просто не створювати, якщо знати, як влаштовані стосунки дитини з батьками.
Насправді велика частина батьків ставиться до своїх дітей з увагою і любов’ю, але далеко не всі вміють ефективно справлятися з умовно негативними емоціями дитини, як гнів, образа, страх, роздратування.
Стилі виховання дітей
Американський дослідник-психолог Джон Готтман описав батьківські стилі виховання дітей через призму ставлення батьків до емоцій дитини.
Відчужуючий або ігноруючий стиль виховання
Коли батьки не приймають емоції до уваги, вважають дрібницею і показують своїми словами і діями, що головне – це інтелект. Фраза-послання такого батька: «Мені все одно, що ти відчуваєш».
Несхвалюючий або засуджуючий стиль виховання
Коли батьки жорстко контролюють прояв емоцій. Думаю, багатьом знайомі фрази: «Хлопчики не плачуть», «Припини злитися», «Досить так голосно сміятися, що люди подумають».
У цих умовах у дитини формується уявлення про свої почуття як неправильні, він не довіряє собі і не вміє поводитися з емоціями.
Невстряваючий або потураючий стиль
Характеризується повним «прийняттям» емоцій дитини без будь-якого зворотнього зв’язку. Тут немає меж і правил. У цьому випадку дитина не отримує досвіду управління емоціями, нормами поведінки і пошуку шляхів вирішення проблеми.
Джон Готтман рекомендує емоційно-інтелектуальний стиль виховання дітей.
Коли дорослі приділяють увагу емоціям дітей, допомагають в них розібратися, пояснюють і підводять до позитивного рішення.
Як розвинути емоційно-інтелектуальний стиль виховання
Батькам варто:
1. Розвивати свою емоційну грамотність.
Стійкий, емоційно-грамотний батько, який усвідомлює свої почуття і потреби і здатний задовольнити їх не за рахунок дитини, а самостійно – може допомогти своїй дитині вирости теж емоційно-грамотним, впевненим і психологічно-здоровим.
2. Вчитися розуміти емоції своїх дітей.
Діти часто висловлюють емоції опосередковано, наприклад, через «погану» поведінку, що не завжди зрозуміло дорослим. Але, якщо слухати уважно і з бажанням зрозуміти їх, то рано чи пізно вдасться розшифрувати повідомлення, які діти несвідомо ховають в повсякденній поведінці.
3. Познайомити дитину з його почуттями.
Допомогти дітям назвати емоції, які вони відчувають. Пояснити, що не буває поганих або хороших емоцій, що вони всі несуть важливу інформацію. Наприклад, гнів і смуток можуть повідомляти про незадоволення потреб, а страх про небезпеку.
Дітям важливо, щоб їхні почуття були почуті і прийняті. Вони завжди відкриваються щирості. Визнаючи емоції своїх дітей, ми навчаємо їх самопідтримці, якою вони будуть користуватися впродовж усього життя.
4. Створювати довірливі стосунки в родині. Обговорювати проблеми і шукати їх рішення разом.
Після того, як дитину вислухали, допомогли зрозуміти і озвучити її емоції, прояснили які потреби не задовольнялися, далі важливо перейти до пояснення того, що відбувається з точки зору тих цінностей і смислів, які прийнятні у вашій сім’ї.
Разом визначити цілі і варіанти вирішення проблем. Батьки не повинні повністю брати на себе пошук рішень. Важливо заохочувати дитину пропонувати ідеї самій. З маленькими дітьми можна пограти в рольові ігри (через ляльки, машинки або фігурки) або пофантазувати. Зі старшими дітьми можна використовувати мозковий штурм, в ході якого ви і ваша дитина можете придумати різноманітні варіанти.
Далі важливо заохочувати дитину розглядати кожне рішення окремо, задаючи питання:
– Як думаєш, це рішення спрацює?
– Наскільки воно безпечне?
– Як ти будеш себе почувати?
– А як будуть почувати себе інші діти або люди?
Ці питання дають можливість пояснити дитині причини обмежень на певні види їх поведінки.
Після того, як ви разом з дитиною вивчили наслідки різних варіантів, можна запропонувати дитині вибрати і спробувати один з них.
Всі ми вчимося на своїх помилках. Якщо дитина вибрала рішення, яке не спрацювало, важливо допомогти проаналізувати, чому це сталося і переходити до наступного варіанта.
Тут доречні слова письменниці Брено Браун: «Разом ми будемо плакати, зустрінемо страх і горе. Я захочу взяти твій біль, але замість цього сяду поруч і навчу тебе його переносити».
Розмова з сином
Дзвінок від сина застав мене у відрядженні. Він тривожно почав говорити про те, що у нього болить живіт. Спочатку запитала, що снідав. Зрозуміла, що причина не в їжі. Тоді швидко збагнула запитати, що в школі.
Зі сльозами в голосі син почав говорити, що йому поставили одиницю з математики прямо в журнал, хоча домашку він зробив, але не розписав повністю рішення. Схоже, вчителька просто вирішила, що він списав. І, звичайно, він засмутився.
У пориві його заспокоїти, я сказала:
– Не переймайся, не бери дурного в голову.
І тут на секунду “застигла”. Що я роблю? Я вчу сина не відчувати, не визнавати, що йому зараз боляче і прикро, а відразу намагаюся його заспокоїти, прибрати негативні емоції.
Отямившись, я продовжила:
– Альоша, мені так шкода, що тобі поставили одиницю. Я б теж засмутилася. Це нормально почувати зараз образу. Та й взагалі, все, що ти відчуваєш – це нормально. Я поки не знаю, як тобі допомогти, але я з тобою, я на твоєму боці! Увечері можемо розібрати більш детально ситуацію, якщо ти захочеш.
На цьому моя дитина полегшено видихнула:
– Мама, спасибі!
Я видихнула разом з ним.
Сподіваюся, що мій син, завдяки батьківській підтримці в таких ситуаціях, вчиться шанобливо ставитися до своїх почуттів, визнавати і привласнювати їх. Що пізніше, в його дорослому житті, він буде підтримувати себе, незважаючи на образу, злість, поганість та інше.
Я поважаю батьків, які докладають величезних душевних зусилля, щоб повернутися в своїх стосунках з дитиною до природного зв’язку, наповненого любов’ю, повагою, турботою, розумінням, а не насильством, страхом і виною. Завдання зі складних, але здійсненне. Перевірено на власному досвіді.
Все, що батьки вкладають у створення міцного, глибокого зв’язку зі своїми дітьми, обернеться в дорослому житті в хороший контакт дитини з собою, а значить і апріорі допоможе стати вашому чаду щасливим!
Радісного і щасливого вам шляху!
Автор НАТАЛІЯ СОЛЯНІКОВА, бізнес-тренер, психолог, автор курсу “Емоційний інтелект”
