Коли моїй дочці Алісі виповнилося два роки, ми з чоловіком вирішили їй розповісти правду про діда Мороза. Навіщо спочатку розповідати одне, а потім інше? Краще одразу як є, і тоді немає зайвих проблем.
Доньці сказали, що на новий рік люди один одному дарують подарунки та кладуть їх під ялинку.
Через кілька днів ввечері чоловік приніс додому величезний новорічний подарунок, гарно вклав його під ялинку.
– Алісо, йди сюди, там тобі подарунок під ялинкою лежить!
Аліса миттю прибігла! Знайшла подарунок! Розірвала на шматки обгортку. Відкрила коробку, а там – музичний сортер-будиночок!
Я теж підійшла ближче, щоби розглянути подарунок.
– Алісо, тобі подобається подарунок, який тато приніс?
– Не тато!
– Хм … не тато? Хто ж?
– Дід Мороз!
Виявилося, що нас випередили бабусі, які про діда Мороза встигли дитині розповісти і віршів, і казок. Який цей Дід великий, з бородою, у червоному кожусі, з величезним мішком і непомітно приносить дітям подарунки під ялинку.
Так ми з чоловіком зрозуміли, що у два роки варіант з дідом Морозом більш вражаючий і привабливий, а головне ніяк не суперечить “подарунки приносять люди”, бо в дитячій реальності дід Мороз це теж “люди”.
Магічне мислення
Коли Алісі було 3 роки, в неї почало розвиватися магічне мислення, яке активно розвивається у дітей приблизно з 3 до 5 років. Це такий період, коли дитина наче отримує доступ у світ фантазії та уяви.
Без магічного мислення будь-який дід Мороз сприйматиметься, як дід із сусідського будинку. Якщо дитина не бачить мами, то її немає. Якщо прикрила долоньками очі і нічого не бачить, то сховалася.
У період магічного мислення можна вже говорити, що якщо мами немає поруч, то мама продовжує жити в серці, що можна відчути, як ми пов’язані невидимими ниточками. Що можна обійняти ведмедя, якого подарував тато, подивитися на долоню, в яку він поцілував, згадати слова “Я вірю в тебе. Ти зможеш”, і стати сміливіше. Можна вже говорити про те, що дід Мороз це не людина, а дух, який приносить гарний настрій, радість, несподівані дива.
А головне, що чарівні світи та істоти, яких просто так неозброєним оком не побачити, дитині цікаві та потрібні. Потрібні, тому що магічне мислення це місток до розвитку креативності та винахідливості, поєднання двох світів чарівного та реального.
Ми з чоловіком подумали, а у що ми самі віримо. Прийшли до висновку, що не можемо стверджувати однозначно, що однорогів, драконів, ангелів, діда Мороза ніде і в жодному всесвіті немає, але й визнати, що в матеріальному світі все це є, теж не можемо. А якщо ми не бачимо фей, гномів, ельфів та інших істот, це не означає, що їх зовсім немає. У світі земному немає, а у світі казковому, навіть дуже є.
Тому ми сказали Алісі, що дід Мороз це такий казковий чарівник, який приносить чудеса, радість, сюрпризи та гарні враження. Такий магічний образ добре поєднувався з Алісиними літаючими поні з Еклестрії і казками про тварин, що говорять.
Так почалася наша з чоловіком пригода у світ побутової магії.
Справжня казка
Бубонці дзвеніли за вікном, олень рогом торкався підвіконня, на підлозі дід Мороз залишав сніжні сліди з борошна, випивав молоко, з’їдав печиво, скидав срібні блискітки з обідка шапки, ховав у морозилці сніг і бурульки, надсилав листи з сургучною печаткою від “Служби листів Діда Мороза”.
Одного разу дід Мороз навіть виявив небачену креативність. З дитячої шведської стінки зробив намет з ковдр і простирадл. Усередині була світломузика та вогники у вигляді зірок. Маленький стіл і чашки. Подушки замість стільців і навіть ліжечко. Вийшла ніби маленька дитяча кімната в кімнаті.
А якось туфлі, які Аліса замовила Святому Миколаю, не встигали до свята, бо “все завалило снігом і сани у Миколая застрягли”. Миколай віддав посилку своєму братові діду Морозу, який привіз їх якраз до Нового року і не на день пізніше.
Хіба не диво? Диво.
А в кожному диві є ідея, і кожна така ідея – чудо і дух Різдва, Санти, діда Мороза, Миколая, як не назви.
Поки ми з чоловіком були провідниками чудес, містком для нашої дитини між магічним світом і світом земним, ми помітили, що у вірі в діда Мороза є позитивні моменти, які корисні та потрібні не лише дітям, а й дорослим.
Звідки береться віра
Ми спостерігали за тим, як формується та зміцнюється віра. Коли ніколи не бачив і доказів немає, але відчуваєш, точно знаєш що щось є, що щось буде, що чудо станеться. Це коли без сумніву довіряєш, віддаєшся чомусь більшому, ніж ти самі.
Ми вчимося вірити і довіряти великому з народження. Коли малюк народжується, він повідомляє про свої потреби та стан світу плачем. Плаче наполегливо і голосно, іноді, здається, що може робити це нескінченно, тому що його завдання – докричатися до мами, і він вірить, що мама почує. Плач дитини – це молитва, а мама – це бог. І спочатку саме реакція мами на плач, вгадування та задоволення потреб малюка впливає на формування його стосунків з нею, життям, дивом, чимось більшим. Саме в дитинстві ми маємо можливість відчути тілом і серцем, як це бути в безпеці, бути безкорисливо прийнятим і коханим, отримати досвід “я кличу на допомогу, і вона приходить”, “я стукаю, і мені відкривають”, “я роблю, і у мене вийде”.
Віра це не про пасивне мовчати, сидіти в кутку і мені впаде з неба манна. Віра це про активну позицію, про гучний дитячий плач, який мама точно почує, а якщо не мама, то хтось інший. У дорослому житті така віра, особливо підкріплена позитивним досвідом, може міцно підтримувати на шляху до мети через перепони, падіння, відмови, зради, спустошення і давати сили знову почати все з початку.
Чим більше вдалих підтверджень нашої віри ми отримали у дитинстві, тим стійкіше ми почуваємося в дорослості.
Щоб отримати те, що хочеш, потрібно постаратися
Віра в діда Мороза мотивувала нашу дитину вчитися писати та читати. Без цього важко було б писати листи та читати ті, які надходили у відповідь.
І головне вчитися розуміти, чого хочеться у найдрібніших деталях і описувати це. Якщо туфлі, то якого розміру, кольору, закриті, відкриті, із застібкою, з камінчиками, з підборами чи без. Щоб не отримати сині замість рожевих і для ляльки замість себе.
У дорослому житті така якість є цінною. Адже для того, щоб отримати те, що потрібно, необхідно сказати через рот і уточнити якомога більше деталей. Тому що немає навколо тих, хто здогадається, чи може залізти в голову та розглянути подробиці.
Я цінна, тому що я є
Віра в діда Мороза підтримувала віру в людську доброту, безкорисливе кохання, безумовне прийняття. У те, що так можуть не лише тато і мама. У те, що можна отримати подарунок просто так, не лише за те, що розповів віршик на табуретці чи за зручну “хорошу” поведінку.
Адже дід Мороз дарує подарунки безкорисливо всім дітям світу. Просто тому, що вони діти. Просто тому, що вони є. А дітям потрібен такий досвід, щоб в дорослому віці, вони могли на нього спиратися щодня й у найважчі часи. Щоб жити не чуже “красиве”, “зручне” життя, а – своє.
Я можу придумати
Магічне мислення і всі елементи, що його підсилюють (міфи, казки, фільми) сприяють розвитку креативності у дітей різних вікових груп, не тільки від 3 до 5, а й старше.
Суботський Є.В., доктор психологічних наук, професор Університету Ланкастер (Велика Британія) проводив дослідження “Світ чарівного як стимулятор креативності у дітей”. У резюме він написав наступне: “Результати двох експериментів підтвердили гіпотезу, згідно з якою занурення дітей у магічне мислення через демонстрацію фільму з магічними ефектами підвищує креативність реалістичного мислення. Ці дані вказують на те, що світ чарівного грає позитивну роль у пізнавальному розвитку дітей дошкільного та раннього шкільного віку. Магічне мислення не є побічним продуктом психічного розвитку, придатним лише для розваги; навпаки, занурення у світ чарівного є ресурсом стимуляції дивергентного мислення та креативності у дітей”.
Звичайно, такі фільми, казки та історії, добре слухати у супроводі дорослого, який пояснить, що у земному світі зазвичай мітли просто так не літають, а у чарівному – навіть дуже можуть. У земному можуть почати літати, якщо до них прикріпити мотор, наприклад. Або вигадати щось інше. Так дитина вчиться розрізняти магічну реальність і земну, пробувати розумно їх поєднувати не на шкоду собі та своєму здоров’ю.
Тягтися до великого
Іноді я згадую про ті ситуації, коли донька тренувалася говорити неправду. Вона намагалася обманювати, а я уважно її слухала, дивилася в очі і казала:
– Історія дуже цікава, але незрозуміло, навіщо ти зараз кажеш неправду.
– Мамо, ну як? Як ти це робиш? Як ти знаєш, що я говорю неправду?
– Я не можу пояснити. Я бачу. Думаю, коли ти виростеш, то теж зможеш це просто бачити і відчувати.
– Я теж так хочу вміти, як ти!
Дід Мороз один із тих персонажів, до якого хочеться тягнутися, на якого хочеться бути схожим, хочеться теж так уміти творити дива, приділяти всім увагу, дбати про кожного, почути мрію та допомогти виконати.
Зі мною сьогодні станеться диво
Віра в Діда Мороза, як і віра в Бога, відображає віру в батьків і віру в те, що ми не можемо зрозуміти, охопити, передбачати, знати, а воно трапляється для нас абсолютно несподівано або досить очікувано. Не обов’язково тільки під Новий рік, а взагалі – щодня. Це таке внутрішнє світло, завдяки якому ви прокидаєтеся зранку і кажете собі з повною впевненістю: “Сьогодні зі мною станеться диво!”. Встаєте з ліжка, йдете чистити зуби, загострюєте свою увагу, щоб помітити диво, аби воно раптом не пройшло повз.
Так починається дивне, зовсім не чарівне, але в це ще важко повірити.
Ми раптом бачимо як позіхнув горобець, прямо як кішка або людина. Позіхнув і сховав голову під крило. Як повільно летить сніг, як ніжно гладить шкіру літній вітер. Як на сосну сіли снігурі, і виявляється, вони розміром з горобця, а не розміром з голуба.
Як дзвонить подружка і кличе з собою в кіно, коли ви вже зовсім засумували. Як друг приносить непотрібне йому чисте полотно для малювання, яке вам потрібне дуже, але не вистачало грошей. Дива!
Я і є чудо
Якось чоловіка попросили допомогти: побути у художній школі Святим Миколаєм на святі у дітей.
Увечері він з блиском в очах розповідав про свої враження. Говорив про те, як діти до нього бігли, щоб торкнутися живота, цікавлячись, чому він такий маленький. А Миколай відповідав, що всю ніч розносив подарунки і трохи схуд.
Як йому зробили комплімент, що він схожий на персонажа з Гаррі Поттера, і Миколай відповів, що вони мають рацію, і Дамблдор його друг.
Як 6-ти річна дівчинка витягла з мішка з подарунками пряник, міцно обійняла Миколая зі словами: “Миколай, я тебе так люблю! Ти приніс саме те, що я хотіла!”.
Як йому назустріч бігли діти з радісними вигуками: “Миколаю, дякуємо, що ти прийшов”.
Чоловік казав, що за ту годину, яку провів з дітьми, спілкувався і танцював з ними, дивився, як вони виступають, він дізнався про них найголовніше – що для них важливо і про що вони мріють. І це таке щось цінне, що хочеться зберігати. Він каже, що у дитячій вірі стільки щирості та справжності, що це наповнює зсередини до країв.
Він говорив, що створюючи чудо для дітей, ми відкриваємо чудо в собі.
Саме це ми з ним відчували у ролі діда Мороза для доньки. Цим самим робили і своє життя цікавим, різноманітним. Ми робили те, чого навіть самі від себе не очікували.
Коли час сказати дитині правду
До 7-ми років Аліса увійшла в період аналітичного мислення. У неї почали виникати питання: “Як дива з іншого світу проникають у цей світ?”, “Як дід Мороз це все робить?”
Пам’ятаю, вона купалася у ванній і попросила мене посидіти з нею поруч на стільчику, щоб про це поговорити.
– Алісо, я помітила, що останнім часом ти дуже виросла. Я бачу, як добре ти вже вмієш читати та рахувати.
– Так, вмію, – погоджувалася вона.
– Бачу, як помічаєш, коли інша людина сумує та хочеш її підтримати.
– Так, це теж у мене виходить, – усміхнулася вона.
– Бачу, що ти можеш за себе постояти і висловити злість так, щоб і зберегти себе і іншого не зруйнувати. Бачу, як ти хочеш радувати не лише себе, а й інших дорогих тобі людей. Тому, я думаю, ти готова знати правду про діда Мороза.
Аліса слухала і, здається, навіть не моргала і не дихала.
– Ти вже знаєш, що живої людини дідуся Мороза у нашому світі немає.
Вона кивнула, а я продовжила:
– Ми з татом говорили тобі, що дід Мороз існує, але не на землі, а в казковому світі. І це правда. Ми говорили, що він приносить чудеса, такі як намет із зірками, звук дзвіночків за вікном, час разом, теплі обійми, подарунки-сюрпризи, які раптово з’являються під ялинкою. Тільки тут така справа, всі ці речі трапляються завдяки людям, через їхні серця та руки.
Донька уважно слухала, ніби я розповідаю найважливішу у світі річ.
– І оскільки ти вже так сильно підросла, і я бачу, що готова не тільки чудеса приймати, але ще й творити, я запрошую тебе до спеціального секретного клубу помічників Діда Мороза.
Очі Аліси розширилися, і вона ще більше притихла.
– Секретний клуб ???
– Так. У цьому клубі люди, які створюють свято, сюрпризи приносять радість, чудеса та подарунки.
– Як це робити?
– Ми спостерігаємо за тими, хто поруч із нами і помічаємо, що цим людям потрібно, чого б їм хотілося, що ми можемо зробити, щоб їх порадувати. А потім ми робимо щось чарівне для цієї людини.
– Виходить це ви з татом мені зробили намет, сліди та туфлі?
– Так. Ми були для тебе помічниками діда Мороза, і створювали тобі свято і диво просто так. А тепер так можеш і ти!
– То тепер і я можу все це зробити? І навіть подарунок під подушку сховати?
– Звісно!
– Я хочу прямо зараз спробувати тобі таке зробити!
– Добре. Можна зараз і для мене. Тільки це треба робити так, щоб ніхто не бачив і не знав, що це ти. Адже ми, коли творимо чудеса і щось приємне, робимо це безкорисливо, просто так. Тоді вийде диво.
– Як мені подобається! Я дуже хочу бути помічницею Діда Мороза.
Того вечора Аліса вирізала з паперу сліди-стежку від вікна на кухні до мого ліжка. Вона малювала, писала та клеїла книгу, сховала непомітно мені під подушку. А коли повернулася зі школи, то сказала, що обрала людину, за якою уважно спостерігатиме і готуватиме таємно сюрприз.
***
Не зважаючи на те, що я сама давно помічниця Діда Мороза і мені далеко за 30, я вірю. Вірю, коли люди підключаються до архетипу Мага, вони здатні перетворюватися на дідів Морозів і творити безкорисливі неймовірні дива: від люмінесцентних зірок на стелі, несподіваних квітів від незнайомця до доленосної щасливої зустрічі.
Ви ж помічали, правда?
Автор: ОЛЛІ СКОРДІНА, викладач англійської, наративний практик, автор книг про дитячо-батьківські стосунки.
