Як надихнути дітей навчатися

У дітей натхнення до навчання і більш глибокого пізнання світу відбувається спонтанно. Так, як відбувається вдих. Адже ми народжуємося, щоб розвиватися і пізнавати. Але часом трапляється так, що вдих не відбувається природно. Тому батькам варто звернути увагу на певні речі і допомогти дитині надихнутися.

Готовність

Якщо дитина не прагне навчатися, пізнавати й освоювати нові навички, які батькам здаються потрібними, корисними та на часі, можливо вона до цього ще не готова. Наприклад, якщо в рік дитина не ходить на горщик це нормально. Бо щоб сісти на горщик і зробити свої справи, їй потрібно виконати складну маніпуляцію зі своїми м’язами. Одні з них повинні бути напружені, щоб сидіти, а інші – розслаблені, щоб ходити в туалет. Така навичка управління більшості дітей доступна ближче до двох років. Саме тоді діти найчастіше самостійно починають користуватися горщиком.

Ще один приклад, у дітей до 6 років з’являється природний, як вдих, інтерес до букв і цифр. Вони їх всюди шукають, помічають, запитують про них, намагаються прочитати слово, запам’ятати цифри, порахувати сходинки, ляльок, машинки, зуби у монстра на малюнку в книзі. Проте, якщо дитина бачить цифри, букви, спостерігає, як ви читаєте, пишите, але не ставить питань, не намагається повторити – значить читати, писати їй ще рано. 

Тобто, коли дитина готова пробувати нове, вона це робить. Батькам потрібно просто бути поруч, підтримувати і спокійно чекати. 

Приклад перед очима

Дитина вчиться говорити, не тільки тому що її мовний апарат і мозок готові, але і завдяки тому, що постійно чує, як ви говорите з нею та іншими. Якщо в неї не буде такої можливості, вона не заговорить, навіть якщо буде готова. Теж саме і з сидінням, ходінням на двох ногах, з горщиком і т.д. Діти імітують те, що бачать і чують. Вони інтуїтивно хочуть радувати батьків і бути на них схожими. 

Зверніть увагу на те, чим ви, батьки, та близьке  оточення дитини надихаєтеся, захоплюєтеся. Що ви самі пізнаєте, які нові навички освоюєте, чим займаєтеся, коли на вас дивиться дитина? 

Якщо ви натхненно дивитеся фільми, розбираєтеся в кінематографі до блиску в очах, вам подобається обговорювати побачене, то швидше за все і дитину це зацікавить. Якщо ви любите читати книги, натхненно про них розповідаєте, ділитеся тим, що прочитали, то і дитині буде довоподоби читання. Якщо ви малюєте і пишете книги, коли дитина на вас дивиться, то найімовірніше ваша захопленість допоможе їй зробити вдих в цьому напрямку. 

Зовсім не обов’язково закликати дитину робити те ж саме чи тиснути на неї. Не варто засмучуватися, що вона не схожа на вас, якщо не зацікавилася тією ж діяльністю. Важливо те, що вона бачить вас натхненними і задоволеними від самого процесу творчості, пізнання, дослідження, вивчення. Захоплення часто заразне і бажане, тому саме цей стан дитині захочеться повторити і знайти для себе сферу, в якій вона зможе так само вільно дихати на повні груди.

Безпека

Дитина, яка не відчуває себе в безпеці, направляє всю свою увагу на відновлення почуття емоційного і тілесного комфорту. 

Якщо вдома крики і сварки, то замість того, щоб вчитися і пізнавати, дитина швидше за все буде намагатися з усіх сил мирити батьків або заб’ється подалі в кут, щоб витримати такий стрес. Якщо в садку занадто багато зайвих обмежень, правил, строгості, які межують з насиллям та страхом покарання, то дитині доведеться витрачати зусилля на адаптацію до такої ситуації, а не розвивати свої креативні здібності в малюванні. Якщо в школі недостатньо руху, душно, не можна вийти в туалет на уроці, холодно, занадто шумно – організм дитини буде намагатися, в першу чергу, впоратися з незручністю, замість того, щоб спрямувати всі сили на засвоєння знань. 

Тому спочатку варто подбати про комфорт і безпеку дитини, щоб вона вільно могла відкритися новим знанням і вмінням.

Підтримка значущого дорослого

Діти потребують підтримки. Особливо яскраво ця потреба виражена на самому початку їхнього шляху пізнання та навчання. Йдеться про фокус уваги на маленьких успіхах, про ближні прапорці на шляху, до яких дитина дійшла сама, з власної волі. 

У нашій культурі, на жаль, прийнято звертати увагу на те, що не вийшло. В школі учитель виділяє в зошитах учнів те, що не вийшло, червоною ручкою. Натомість, було б краще акцентувати увагу зеленим кольором на тому, що вийшло добре, щоб дитині хотілося це повторити і продовжити дихати, а не затамувати подих. 

Попервах метод “зеленої ручки” може бути ключовим, щоб підтримувати природну мотивацію дитини навчатися. Наприклад, вашій дитині 2 роки, і ви допомагаєте їй навчитися прибирати іграшки в коробку після гри. Спочатку ви збираєте їх самі, а вона дивиться. Далі запрошуєте її приєднатися, або вона сама проявляє таке бажання. Щойно вона сама покладе іграшку в коробку, в цей самий момент важливо це помітити і підкріпити погладжуванням, поцілунком, словами: “Класно, що ти мені допомагаєш”, “Чудово, що ти теж прибираєш іграшки” і т.п. Не важливо скільки разів до цього вона не прибрала, скільки ще не збере, розкидає і забуде. Важливо, що прибирати іграшки в коробку – це здорово! Дитина запам’ятає саме це, і їй закортить це повторити. 

Те саме і з читанням. Малюку цікаві букви. Він запитує, дізнається, пробує читати. І одного разу в нього вийшло скласти склад, прочитати слово з трьох букв. Ура! Важливо помітити цей момент і відразу дати знати, що він зробив щось корисне і круте.  Ваша радість і підтримка дасть зрозуміти і відчути дитині, що вона рухається в правильному напрямку, буде мотивувати продовжувати і впевнено проходити через труднощі.

Адже перед тим, як реагувати на червоний колір світлофора “стоп”, буде корисним отримати достатньо кольору зеленого, щоб навчитися сміливо ходити.

Інтерес

Буває, дитина готова, є приклад дорослих, безпека, підтримка, а інтересу немає. Немає інтересу, відповідно мотивації та натхнення теж немає. Не дихається у цьому напрямку.

Найчастіше дитяче “не цікаво” пов’язано з трьома речами:

  • незрозуміло, як і де нову навичку застосувати;
  • зміст цікавий, але форма зовсім не цікава;
  • недостатньо гри.

* Незрозуміло, як і де нову навичку застосувати

Дитина не розмовляє, тому що її і так всі з півзвуку розуміють. Не йде за бажаним, тому що їй все приносять, тільки-но вона заплаче і ткне пальчиком. Не читає, тому що їй читають інші. Дитині, начебто, цікаво пізнавати і спробувати хочеться, але за неї все роблять інші, як двоє зі скриньки. В такому випадку, варто створити умови, в яких виникне мотивація, необхідність зробити вдих самостійно. 

– Якщо хочеш дізнатися продовження, спробуй прочитати сама, а я буду поруч і тебе підтримаю.

– Хочеш той блискучий м’ячик, дійди, доповзи і візьми, а я тебе буду підбадьорювати. 

– Хочеш отримати сік, попроси словами, інакше не розумію, люди один з одним спілкуються саме так. Слова потрібно сказати такі: “….”

Важливо дозволити потребі, інтересу виникнути і бути реалізованими. Коли дитина вже може зробити дію сама, потрібно підтримати її самостійність.

У більш старшому віці, 4-6 років, діти можуть не тільки демонструвати нерозуміння сенсу освоювати нове, але і про це говорити. Одного разу мій учень запитав: “Навіщо мені писати? Я можу говорити. Я можу читати. Я можу на комп’ютері надрукувати. Навіщо мені писати ручкою в зошиті?”

Гарне питання. Особливо, якщо в сім’ї всі користуються клавіатурою комп’ютера, замість ручки. Якщо не знайти відповідь на дитяче “навіщо?”, то виходить – учневі потрібно бездумно робити те, що хочуть інші. Погодьтеся, така собі установка для дорослого життя.

Якщо сенс пізнання неочевидний, варто допомогти цей сенс побачити через дитяче сприйняття реальності. Того разу ми прийшли до того, що хлопчик хотів стати багатим бізнесменом, а щоб підписувати договори, заповнювати від руки важливі папери, писати своє ім’я на документах, потрібно вміти користуватися ручкою. Йому було достатньо такого пояснення, щоб подивитися на писання від руки з іншого боку.

Часто пізнання нового не таке цікаве, як те, що воно дозволяє реалізувати. Діти одне з іншим ще не можуть зв’язати. Наприклад, дитині не цікаво читати, але якщо вона хоче дізнатися, де зубна фея заховала подарунок, то їй потрібно самостійно прочитати записку від неї. Адже батькам листи від зубної феї читати заборонено, можна тільки бути поруч і підтримувати. Або ж, писати важко, але так хочеться грати в пошту голубів з мамою і надсилати один одному таємні послання.

В цих випадках писати і читати не є метою для дитини і цікавлять її менше, ніж гра в пошту або подарунок від феї. Проте, щоб в такі ігри грати, потрібно освоїти додаткову навичку, яка стає необхідною умовою реалізації гри, комунікації, якісного часу.

Щоб в таких ситуаціях допомогти дитині зробити вдих в напрямку пізнання, необхідно відшукати її особистий дитячий сенс цим займатися, і зв’язати цей сенс з її інтересами, перетворити його на засіб досягнення мети.

* Сенс цікавий, але форма зовсім не цікава

Діти по-різному сприймають нову інформацію для навчання та пізнання. Візуалам важливо бачити красиве і цікаве. Аудіалам – слухати. Кінестетикам – рухатися, торкатися, нюхати.

Моя дочка не може читати просто сидячи. Їй потрібно обов’язково гойдатися, крутитися, стояти вниз головою. Чим більше руху, тим краще читається. Якщо вона сяде читати за стіл, її вистачить лише на кілька речень. Ми поставили в її кімнату крісло-гойдалку, щоб вона могла одночасно читати і сидіти, погойдуючись на стільці. У нас є ще одна цікава гра. Я пишу слова на листочках паперу, приліплюю скотчем на шведську стінку, а вона на швидкість дістає їх і читає. Так цікаво. Так добре. Так потрібно, щоб хотілося і моглося.

Один з моїх учнів дуже хотів запам’ятати букви, але в нього ніяк не виходило. Знаючи, що він любить танцювати, запропонувала йому станцювати літери, показати їх тілом, танцем, як вони звучать і поводяться. Таким чином літери запам’яталися з легкістю.

Якщо підібрати дитині активності під її форму сприйняття – через пісні, малювання, образи, гру – все не цікаве до цього, стане не просто захоплюючим, а й улюбленим. Так відбувається вдих, від якого добре і дитині, і батькам.

* Недостатньо гри

Коли кошеня ганяється за осіннім листком, воно не лише себе розважає, а й навчається ловити мишей. Воно освоює важливу навичку для свого виживання легко, граючись, з живим інтересом і не докладаючи особливих зусиль. Так і з дитиною, коли ми граємо в магазин, ляльок, садок, школу, доктора, математику, алфавіт, дитина не вчиться, вона веселиться, грає, а навчання трапляється бонусом.

Моєму 6-річному учню хотілося грати у війну. Його цікавила Велика Вітчизняна війна і все, що з нею пов’язано. Ми використали заняття англійської мови щоб зануритися в історію, біографію Гітлера і Сталіна. За час гри, яка повторювалася кожного разу при нашій зустрічі, він поповнив запас лексики на військову тематику. Крім того, поліпшив ще й навички письма. Адже солдати пишуть листи рідним, щоб розповісти, як у них справи. Так під звуки перестрілки і вибухів, сидячи під столом в укритті, він англійською писав листи мамі.

Коли діти грають, вони реалізують потребу в ігровій діяльності, а разом з тим – легко навчаються новим навичкам та вмінням. Гра – це своєрідний спосіб самонатхнення, який вдало допомагає поєднати кілька змістів з потрібною формою, і служить на благо будь-якого пізнавального процесу. 

Зараз виробляються настільні ігри для дітей різних вікових груп не тільки для розвитку дрібної моторики, мовлення, логіки, швидкості реакції, але і для навчання рахунку, читання, письма.

Темп

Діти засвоюють інформацію з різним темпом. Пішоходці – щодня, потроху беруть і поступово відтворюють. Бігуни – відразу, швидко хапають і відтворюють. Стрибуни – набирають, набирають, набирають, але нічого не видають. Мовчать і вбирають, поки не настане час, і тоді дитина, яка не танцювала, а тільки дивилася, починає танцювати. Все правильно і відразу.

З бігунами просто. Вони відкриті і зрозумілі. З ними легко працювати. З пішоходцями складніше. Вони ділять все, що пропонується, на маленькі порції: їдять “слона” по шматочках. Їх хочеться підганяти, але якщо так робити, це призводить до їхнього перенапруження, вигоряння, відрази. 

Найскладніше зі стрибунами: ніколи не знаєш, коли трапиться стрибок. І не факт, що саме тоді, коли чекають батьки, або під контрольну роботу чи фінальний виступ. У них свій ритм: поки їжа не перетравиться, засвоюватися не буде. 

Проте, коли у такої дитини трапляється стрибок, це радість і свято. Уявіть, дитина, у якої півроку не виходило зібрати сортер, сідає і за раз, без допомоги збирає його. Правильно називає всі фігури і їх кольори.  Або коли у дитини увесь рік нічого не виходило з читанням, а одного ранку вона починає спокійно читати, ніби так було завжди. Так, це дивно, але по-іншому вона не може, та й не варто таку дитину ламати, перекроювати, перебудовувати. Вона, можливо, переналаштується, але буде повністю демотивованою. 

Важливо дати час дозріти кожному плоду, тоді він буде смачним. Важливо дозволити кожній дитині дихати в своєму темпоритмі, тоді натхнення не потрібно буде створювати, а тільки підтримувати.

Це всього кілька прикладів, на що варто звернути увагу, щоб підтримати природне дитяче натхнення пізнавати, дізнаватися, навчатися новому. І всього кілька варіантів для батьків, щоб допомогти дитині зробити цей вдих. Головне в цьому – бути чуйним і уважним до своєї дитини. Кожен батько, знає і відчуває власну дитину краще найтитулованіших лікарів, вчителів, психологів та інших фахівців. Впевнена, ваше любляче батьківське серце підкаже і причину, і в якому напрямку рухатися, якщо у дитини зникло натхнення навчатися.

Автор: ОЛЛІ СКОРДІНА, викладач англійської, наративний практик, автор книг про дитячо-батьківські стосунки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *