Кілька місяців тому багато спеціалістів активно вчилися працювати онлайн. Проте події 24 лютого змусили багатьох фахівців зупинити свою діяльність. Був потрібен час, щоб звикнути до воєнних реалій та зрозуміти, як діяти далі. Дехто повернувся до роботи і вже активно працює, а хтось продовжує сумніватися: чи варто відновлювати діяльність і якщо так, то з чого починати. Про все це спілкуємося із Альоною Щербюк, експерткою з онлайн-просування, яка одна з перших успішно відновила діяльність і мотивує це робити інших.
– Через початок воєнних дій більшість спеціалістів, які працювали онлайн, припинили свою діяльність. Зараз ми майже 3 місяці живемо у реаліях війни і в багатьох виникає питання: чи варто повертатися до роботи у такий невизначений час? І чому?
– Однозначно варто починати працювати, тому що:
- робота дає розуміння, що життя продовжується. В нових воєнних реаліях, але продовжується;
- коли на Вашу роботу є відгук у клієнтів, начебто виростають крила і з’являється відчуття “Я потрібна! Мої знання приносять користь! Це мій внесок в перемогу країни!”;
- фінанси. Все просто! Ще в Біблії написано “Світом править срібло”, і подобається нам це чи ні, але гроші потрібні завжди: і в мирний час, і у воєнний. Пам’ятаєте, як космічно зросли ціни 26 лютого? Легше було тим людям, в яких була фінансова подушка. Хоча б маленька. А в тих, в кого навіть фінансової наволочки не було, довелося набагато важче.
– З Вашого досвіду роботи із клієнтами у цей період, чому фахівці не можуть повернутися до роботи і що з цим робити?
– На мою думку є декілька причин, чому так відбувається. По-перше, почуття провини, яке накрило більшість з нас: “Як я можу думати про гроші, коли люди в Маріуполі без їжі, і бійці гинуть на війні”?
Я відновила роботу 7 березня. Відчула, що мені потрібно щось робити, замість того, щоб весь час переглядати новини і скиглити ночами в подушку. Але знаю колег, які до цього часу не працюють. На жаль. Бо почуття провини скувало душу і тіло. Особливо помічаю цю емоцію серед вимушених переселенців.
По-друге, праця без оплати. Цим страждають психологи і терапевти, які в перші дні війни надавали мегатонни професійної підтримки безкоштовно. А тепер в них питання: “Хто ж буде платити гроші, коли мали це все без оплати?”
Повірте, більшість свідомих людей готові платити. Взагалі те, що я спостерігаю в своєму оточенні – це надзвичайний ріст свідомості в напрямку того, як працюють фінанси: “Зараз я заплачу Альоні, а вона – ще комусь. А значить – грошовий обіг працює на користь України”.
По-третє, емоційний стан: вигорання, спустошення, втрата сенсів. Майже на кожному своєму ефірі в соцмережах запитую: “Наскільки ви сьогодні в ресурсі за 10-бальною шкалою? Де 10 – я в ресурсі, готова працювати, 1 – лежу і плачу” Якщо оцінка 5 і менше, то головна задача – відновити ресурс, потурбуватися про себе. В першу чергу, про тіло: загорнутися в теплий пледик, випити скляночку гарячого чаю з лимоном, почитати книжечку, прийняти ванну. Бажано в цей день або хоча б пару годин не дивитися новини і відкласти телефон подалі.
– Напевно, не залишилося жодного бізнесу, який продовжує працювати так, як це було до війни. Адже змінилися цінності, пріоритети, потреби людей. Що, на Вашу думку як експерта з просування, змінилося в онлайн просторі? Що потрібно враховувати, повертаючись до роботи?
– Я аналізувала це питання в розрізі своєї діяльності. Особисто в моєму просуванні не змінилося нічого. Війна тільки підкреслила мої особисті цінності: сім’я, друзі, Бог, здоров’я. Я дуже рада, що моє оточення практично не змінилося, а сім’я стала моєю найміцнішою опорою. Попри те, що чоловік залишився в Києві і 52 доби був на роботі: спав, працював, бігав в сховища – ми щоденно були на зв’язку, писали один одному підтримуючі повідомлення. А ще я постійно стояла в молитві за його життя.
Щодо того, як до мене приходили клієнти: ще на початку 2016 року відкрила для себе силу 15-хвилинних безкоштовних консультацій. Людина знайомиться зі мною, я з нею. За цей час даю їй короткі практичні рекомендації відповідно її запиту і в кінці запрошую на платні продукти та послуги. Це працювало в локдаун, і як не дивно, працює під час війни. В травні я зробила допис у фейсбуці із запрошення на такі короткі консультації, і за годину вже мала 13 бажаючих, хоча готова була взяти лише 10.
Те, що здивувало під час війни – люди стали звертатися, щоб грати в мою трансформаційну гру “Продавець 80-го рівня”, яку я відношу до лайт-варіанту, але яка водночас є ефективною для клієнтів. В квіті провела 5 чи 6 групових зустрічей, в травні – 2 індивідуальні і 2 групові.
В мирний час проводила цю групову гру один раз на місяць, і то не завжди. Для мене це про те, що під час гри є можливість розслабитися і трішки повернутися в дитинство. Напевно, саме цього бракує клієнтам.
Зараз найбільша потреба людей – це підтримка. Просто побути в просторі з іншими. Дати собі можливість прожити страхіття сьогодення, але не самому, а там, де тебе зрозуміють.
– Багато спеціалістів зараз зіткнулися із проблемою встановлення ціни на свої послуги. На Вашу думку, чи варто змінювати вартість послуг і як це зробити екологічно та правильно?
– Я знизила ціни на індивідуальну консультацію в березні в 4 рази, зараз – в три.
Вважаю, що питання встановлення цін – індивідуальний процес. Знаю колег, які не змінювали вартість і писали в продаючих текстах, що “ціни довоєнні”. Я працюю за донейшн з нижньою межею. “Вартість участі для українців – донейшн від 350 грн” – так написано в формі реєстрації на мою гру.
Чому встановлюю нижню межу? Тому що знаю випадки, коли людина провела трьохгодинну, а отримала 50 грн. До того ж, це допомогає вирішити клієнту питання: “Скільки задонатити, щоб не було мало чи багато?”.
Я однозначно проти того, щоб працювати безкоштовно.
– Найчастіше питання, яке задають онлайн спеціалісти: “Я не знаю з чого почати?”. Тож, з чого варто почати повернення до роботи?
– Я рекомендую написати допис “Я повертаюсь!”. В підтримку таким спеціалістам, які не знають з чого почати, ми з колегою запустили однойменний проєкт.
“Я повертаюсь!” – для мене це як місточок між війною та мирним життям, до якого вже час повертатися. Це як дозвіл собі жити, а не виживати. Це знак клієнтам, що ви вже готові працювати і надавати допомогу.
– Які можливі помилки під час відновлення своєї діяльності?
Найчастіша помилка це – боятися образити читача або ж, навпаки, через текст показувати, що вам все одно. На жаль, хейт буде. Частина клієнтів будуть писати, що зараз віійна, а вона тут про гроші. Є ще гостре для багатьох питання мови. Мені, наприклад, писали: “Скільки коштує твоя молитва? Поки ти спала, ми не спали”. Тому будьте готові, що навіть найсвітліший текст сприйматиметься дуже по-різному.
Рекомендую усім перед публікуванням ще раз перечитати допис кілька разів і краще вголос. Уявіть свого клієнта. Де він зараз? Як сприйме ваш текст? Що ви хочете йому сказати через допис?
Перед початком роботи задайте собі питання:
- як виграю я від того, що повернуся до роботи?
- як виграє моя сім’я та друзі?
- як моя робота наблизить Україну до перемоги?
І зробіть маленький крок у вибраному напрямку. Я фанат мистецтва маленьких кроків, тому і вас закликаю повірити в їх силу.
– Багато Ваших колег та клієнтів виїхали за кордон без можливості займатися улюбленою справою. Що можете порекомендувати їм?
Мені важко щось рекомендувати, тому що обставини, в яких опинилися наші українці за кордоном, дуже різні. Але скажу , що б обрала робити я.
Повірити в те, що Всесвіт підставить плече навіть там, за кордоном! Через молитву, афірмацію, яку варто кожного дня повторювати, або прописувати у зошиті чи блокноті.
Знайти або створити свою групу підтримки. Або хоча б одну людину, з якою домовитися про щоденні звіти як пройшов день, як почуваєтеся, що було важливого і що засмутило.
Згадати свої захоплення та хоббі. Поки немає можливості займатися улюбленою справою, згадати, що вміли і любили робити, окрім основного напрямку. Написати про це в соцмережах, попросити підтримати і поширити цю інформацію серед друзів.
Починати робити! Хоч щось. Це ключове. Коли ви починаєте показувати світу, що готові діяти, приходять можливості.
– Що допомогло Вам повернутися до роботи і що продовжує Вас підтримувати? 5 правил успішного повернення до роботи від Альони Щербюк
1. Фізичні навантаження. З третього чи четвертого дня війни я повернулся до зарядки. Сили були лише на 1-2 хвилини, але подумки щоразу повторювала, що я – молодець. Не заважало навіть те, що 2,5 місяці ми, троє дорослих і двоє підлітків, жили в двокімнатній хрущівці. Місця обмаль, але я “заряджалася” на манюнькій кухонці. Всього 2 хвилини махів руками-ногами, можливо, і зарядкою не назвеш, але мене це дуже підтримало.
2. Молитва. З 26 лютого і до сьогодні веду онлайн марафон у фейсбуці, в якому молимося за перемогу України. Раніше я б ні за що не вийшла в ефір без більш-менш порядку на голові та хоча б нафарбованих губ. Проте перші 3 тижні ефірів була зовсім без макіяжу, бо приїхала до мами на пару днів, як і багато з нас. На щастя, глядачі прийняли мене і “натюрель”. Зараз той час, коли набагато важливіше, чим ти ділишся з глядачами, ніж як ти виглядаєш. Щоденні ефіри з іншими, читання Псалмів онлайн дало опору всім учасникам. Крім того, щодня вранці і перед сном молилися всією сім’єю, ставали в коло і трималися за руки.
3. Щоденні звіти в соцмережах про те, як пройшов мій день. Почала їх писати теж з першого чи другого дня війни. Навіть не очікувала від них такої терапевтичної дії, але вона дійсно була. Надихав зворотній зв’язок від людей, які писали мені у месенджер, що наші спільні молитви, мої звіти та сторіс допомагають їм вийти зі стану тривоги, повертатися до життя.
4. Взаємодія з природою. Коли була можливість, виходила на земельну ділянку до брата і там працювала: садила, сапала, копала. До війни я не була фанатом агрофітнесу, а от під час неї – він виявився моєю медитацією та ресурсом.
5. Щоденне спілкування із близькою людиною. Одразу після щоденної молитви о 12.00, я впродовж години спілкуюся по телефону із своєю подругою та колегою Тетяною Курганською. Говоримо про життя і смерть, про мрії, які не збулися, про те, як жити далі. Особливо цінним і підтримуючим це спілкування було в перший місяць війни, коли Київ та область здригалася від вибухів. Тоді, ввечері перед сном, ми списувалися, щоб попрощатися і сказати, що любимо одна одну.
6. Робота. 7 березня я написала перший допис про те, що хочу повертатися до роботи, і запитала у читачів, що вони оберуть: 1 – групу підтримки за донейшн, 2 – розпродаж книжок, 3 – пограти в трансфомаційну гру за донейшн, 4 – “не хочу нічого, я не готова працювати”. Яким же було моє здивування, коли 3 підписниці обрали гру.
Ми провели її наприкінці березня, хоча гули сирени і шибки гучно дзвеніли.
– Що побажаєте нашим читачкам у цей непростий період?
Вірити в абсолютну перемогу нашої країни! Дякувати Богові за те, що у вас вже є на сьогодні. Адже війна для багатьох відкрила нові можливості. Так, через вимушене переселення хтось зміг віддати своїх дітей до кращих закладів Європи. Моя подруга майже за копійки змогла відвідати Чехії та Австрію, про що мріяла дуже давно. Звичайно, в цьому мало радості, через ті причини завдяки яким це сталося. Але водночас маємо підтримувати себе. І обов’язково робити кожного дня маленькі кроки до мрій, цілей і Миру!
Слава Україні! Героям Слава!
Інтерв’ю провела Валентина БАС.
