Життєстійкість під час війни – почувши вперше це висловлювання, може охопити здивування, обурення або навіть злість. Про яку стійкість може йти мова, коли поруч гинуть люди та розриваються ворожі снаряди? Але життя, яке б воно не було, триває. І перед кожним, хто опинився наразі в полум’ї війни постає головне завдання – вижити.
Вижити не тільки в зоні активних бойових дій, а в умовній чи повній безпеці. Бо життя – це не тільки фізичне, а й духовне існування. Ось якраз уміння життєстійкості і знадобляться нам для того, щоб жити далі.
У статті пропоную вам покроковий план, як повернутися до життя під час війни, як не загубити себе в сучасних подіях. Це мій особистий досвід. У вас може бути власна історія. Але те, що вона має бути – я впевнена.
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Ліна Костенко
Підготовчий крок
Сьогодні ми переживаємо страшний досвід, зникають наші опори, змінюються цінності. Єдине, що в нас залишається – це наша основа та внутрішній стрижень. Згадавши про них, ми отримаємо фундамент для нашої життєстійкості. Те, що дасть нам сили не просто дочекатися перемоги, а й зустріти її з радістю та світлом в душі.
Якщо ви в небезпеці, вашому життю щось загрожує, то найперше, про що ви маєте потурбуватися – це безпека власна та тих, хто залежить від вас. Під час стресу ми спускаємося до інстинктів. Якщо стрес триває не довше ніж 48 годин, то організм людини справляється з ним достатньо легко. Але, на жаль, у нас не так. Зараз страждає не тільки тіло, а й внутрішній дух. Він бунтує проти несправедливості, проти варварського знищення наших цінностей. Це нормально. 80% людей після стресу травмуються, з них 8% чоловіків та 20% жінок мають ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Тому вміння переживати складні події в житті дуже важливі.
У кожного з нас є вибір. Завжди, навіть у війну. Жити в стані жертви, маючи “офіційну” причину страждати, чи займати проактивну позицію (і це складніше!), але вийти стійким і з жагою до життя. Отже, на момент, коли ви в умовній безпеці, активно використовуйте всі ваші наявні навички з самодопомоги. Все, що ви вміли і знали до війни, згадуйте та втілюйте.
Найперше, що варто зробити – це почати вчитися жити у нових умовах, застосовувати свої навички та досвід. Використовувати повністю свій потенціал. Реалізовувати свої таланти на тому фронті, де зараз знаходитесь.
Згадуйте, що саме ви звикли робити, що зараз би хотіли зробити, що саме зараз можете зробити для себе, рідних, країни. Для цього потрібно теж бути готовим.
План виховання в собі життєстійкості
Крок перший: 1-10 день. Турбота про тіло. Безпека, сон, їжа, фізичні вправи
Після того, як ви опинилися в безпеці (чи умовній безпеці), варто прислухатися до свого тіла. У стресі дуже часто тіло потребує сну та їжі. Сон має бути максимально нетривожним. Так, це складно, але використовуйте будь-який безпечний момент для відновлення, не нехтуйте сном. Те саме стосується й їжі: максимально проста, регулярна та ситна. Наскільки можливо. Організм має відновити сили.
Моя старша донька, яка знаходилася перші три тижні війни в Харкові, після переїзду спала і в день, і вночі. Так організм реагував на стрес. Він себе відновлював, і важливо дати йому можливість це зробити.
Фізичні вправи – на перший час це прогулянки на свіжому повітрі. Без телефону та інтернету. Хоча б 30 хвилин в день. Я насолоджувалася прогулянками зі своїм песиком. Це давало і дає мені неабиякий ресурс, адже це час, коли я можу побути одна, коли мої думки пливуть рівніше та спокійніше. Якщо у вас немає домашнього улюбленця чи немає можливості стільки часу проводити на прогулянці, то скоротіть час, але користайтеся будь-якою можливістю вдихнути свіже повітря та пройтися.
Панічні атаки, тремтіння тіла – це все може бути на першому етапі. Використовуйте тибетське дихання. Під час стресу ми більше вдихаємо, тому наше завдання – за допомогою дихання встановити рівновагу між видихом та вдихом, щоб гармонізувати свій стан.
Під час панічної атаки чи стресу спробуйте підняти руки вгору і за 8 коротких видихів опустити. Повторюйте поки не відчуєте себе спокійніше.
Також під час стресових ситуацій буде доречною така вправа: перехрестіть руки і покладіть собі на плечі, потім почергово стукайте себе руками по плечах. Виконуйте мінімум 3 хвилини.
Пам’ятайте, тіло – це наш фундамент. Не дбаючи про нього, складно побудувати нові опори та цінності.
Крок другий: 11-20 день. Турбота про дух. Діяльність, відчуття, прийняття, піклування про себе та інших
Активно використовуйте свої вміння та навички. Є сили і бажання волонтерити і турбуватися про інших – чудово! Але важливо це робити щиро, чесно, від серця. Якщо вас вистачає лише на 20 хвилин в день, то нехай це будуть лише 20 хвилин. Не треба через силу, ламати себе і волонтерити цілими днями. Я волонтерила лише на першому тижні, а потім присвятила себе меншій дитині.
Якщо відчуваєте потребу плакати – плачте. Знайдіть 30 хвилин в день для своїх сліз. Якщо є поруч людина, яка готова вислухати, потримати вас за руку – плачте поруч з нею. Головне – дозволити відчувати, не закриватися і не робити з себе залізної леді.
На цьому етапі зникає синдром вцілілого. Бо, по-перше, ви починаєте щось робити. Не важливо для суспільства чи для власної родини. А по-друге, ви починаєте розуміти, що те, що ви робите, дійсно важливо.
Крок третій: з 21 дня і до тепер. Бачення нових можливостей. Спілкування в групах. Гнучка психіка
На цьому етапі всі процеси відбуваються вже автоматично. Напевно, ви вже звикаєте до нових умов, нового місця, допомагаєте новеньким і починаєте бути “своїм” у різних спільнотах та чатах, ви знайомитеся з людьми з різних куточків світу.
Мозок починає активніше працювати й бачити нові можливості та колаборації. Я пішла в групу підтримки до колеги і на курси по роботі з біженцями. Це те, що підтримує мене і дає нові знання, як одну з опор в непростий час.
Ви стаєте гнучкими, помічаючи в собі елементи планування більше, ніж на день. Але поки з поправкою на “якщо”. І навіть на сценарій “Якщо…” у вас вже є план. На жаль. Це наш досвід. Назавжди.
Зараз ви точно вже маєте стійкість до сучасних реалій.
Навіть якщо зараз вам здається, що у вас нічого немає і все втрачено, просто довіртеся собі. І ви обов’язково відчуєте власні надійні опори. Шукайте, знаходьте й опирайтесь на свій внутрішній фундамент.
АВТОР: Яніна Тищенко, консультант з планування та жіночого тайм-менеджменту.
