СВАРКИ ПРИ ДІТЯХ – НОРМАЛЬНО?

Відповідально налаштовані батьки знають, що не можна сваритися при дітях, бо це травмує ніжну дитячу психіку. Тому лаються лише за зачиненими дверима. Проте цим роблять своїм дітям медвежу послугу. Адже небезпека полягає в тому, що формується хибна картинка ідеальних стосунків, на які потім орієнтується дитина.

Мої батьки ніколи не сварилися, а я зі своїм партнером – вже тиждень (день, два, п’ять) як кішка з собакою. Він/вона не мій варіант, піду шукати далі. Один партнер, другий, третій, а далі цукерково-букетного етапу – ніяк.

Ще один поширений варіант: змовчу, потерплю, посунуся – не сваритися ж, ми ж пара. А партнер не відчуває опору і не розуміє, де ж ті особисті межі, що можна, що можна у певних випадках, а що взагалі неприпустимо. Чим закінчуються такі стосунки самі знаєте.

Люди – не м’якенькі плюшеві медведики, у них повно жорстких виступів, виплеканих у сім’ї та сформованих з досвіду. В житті як: зійшлися два кактуси на відстань найдовших голочок. Оминають їх старанно, щоб не вколотись і самому не вколоти. Але ж хочеться бути ближче. Вчаться обходитися з своїми та партнеровими гостряками. Навчились –- безпечно насолоджуються новою близькістю. Можна виявляється бути відкритішими! Ще трішки дистанцію скоротили. Ой, а там нові голочки у кожного! Заново треба находити те важливе і цінне, заради чого варто вчитися обходитися з тими колючками. І так знову, і знову.  І щоразу дивуватися новому ступеню близькості, навіть після десятків років подружнього життя.  Формально, стосунки розвиваються через кризи. По суті – через зближення і прийняття почуттів, відчуттів, цінностей, прагнень, секретних секретиків. Пара буде близькою рівно настільки, наскільки навчиться обходитися з гострими неоднаковостями.

На практиці кожна криза – знайомство з новими голочками, що проявляється через відчуття незадоволення, конфлікти, сварки.

Чи бити черепки при дітях? 

Давайте будемо чесними: зачинені двері не сховають гучного з’ясування стосунків, заплаканих очей і довгого важкого мовчання. Шкоди дитячій психіці може завдати побачене чи відчуте насильство – фізичне чи психологічне.

Проте є хороша новина:

  • якщо ви не б’єте, не принижуєте і не обзиваєте, що є вербальним насильством, один одного;
  • якщо вмієте зупинитися, коли бачите, що іншому боляче, чи що вже розпочалася “сварка заради сварки”;
  • якщо вмієте повертатися, спустивши пару, і спокійно обговорювати “гострі” питання,

то ваші сварки покажуть вашим дітям, що відстоювати свої цінності – нормально. Робити це з повагою – нормально. Зважати на стан партнера і на свій теж – нормально. Дадуть розуміння, що після емоційного вибуху (а таке рано чи пізно трапляється з кожним – ми люди, а не роботи) світ не розсипається на друзки, але потім треба подбати про наслідки: як мінімум вибачитися і навчитися розуміти себе, щоб не дотягувати до вибуху. Продемонструють, що кохану людину приймають усяку: і зарюмсану, і сердиту, і таку, яка не хоче поступатися своїм, бо їй це важливо. Що цих коханих людей у парі – двоє. І стосунки варті того, щоб були почуті обоє, і для цього можна пошукати варіанти.

Крім того, діти будуть знати, що у них – звичайні живі батьки, які можуть відчувати і бути неідеальними, і поряд з ними можна самому бути таким, як є.

Автор НАТАЛІЯ АНДРУШКО, психолог, екофасилітатор, супервізор, член Української асоціації екологічної психологічної допомоги.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *