Трикутник насилля: а є вихід?

Стосунки – відкрита динамічна система, яка живе і розвивається за певними правилами. Одне з них – тільки елемент системи може її змінити. І тут ховається шанс. Коли до вас звертаються за допомогою чи пожалітися, то ви не тільки стаєте учасником трикутника Карпмана “Агресор-Жертва-Рятівник”, а й тимчасовим елементом системи, а значить можете трішечки вплинути. Читати першу частину статтi ⇒

Чи завжди рятівник рятує?

“Доньці 27 років. Вже рік у стосунках. Пів року живе з ним. І це просто пекло! Ще з самого початку, запросить її в ресторан чи клуб і покине не розрахувавшись. Дзвонить мені, плаче. Їду, оплачую, забираю. Кажу їй: “Доню, кидай його, воно ж бестолкове!” – не чує. Переїхала до нього – бити став. А вона ж не признається! Подружка її розказала. Я скипіла, прилетіла до них додому. Ледь двері не висадила. Забрала її, змусила заяву в поліції написати. Через два дні – вона заяву забрала і знов у нього. “Люблю”, – каже. І все по новій. Я вже їй категорично: або ти його покидаєш, або я тобі не мати. Думала, хоч так вийде. Ні, вона з ним! І мені серце болить не менше. Як дитину рятувати? Тільки не кажіть, що вона має сама прийти – вона ж не прийде! Мусить же бути якийсь спосіб!”

Ще один приклад трикутника: Ольгу (жертва) б’є чоловік (агресор). Ольга жаліється Аллі (рятівник). Аллі щиро шкода Ольгу і вона пропонує різні способи, як змінити ситуацію . Ольга каже: я так не можу, бо…

Вона й справді не може, у неї немає ресурсу, але Алла не має спеціальної освіти і не читала першу частину цієї статті, тому не знає, що насправді відбувається всередині Ольги.

Алла вигадує ще кілька способів, а потім починає злитися від свого безсилля допомогти і переходить у стан агресора, хоч почувається рятівником: дурепо, втікай від нього, він же …(ненормальний, витирає об тебе ноги, може скалічити тощо); вибирай: або він, або я.

І Ольга ще більше занурюється у стан жертви.

Допомога по-дорослому

Придивімося до ролей. Агресор – караюча Батьківська фігура: якщо не зробиш, як я кажу, тебе чекає покарання; ти змушуєш мене карати тебе (пам’ятаємо про мораль-виправдання для “я-хороший”). Рятівник – опікуюча Батьківська фігура: я зараз за тебе все придумаю, все зроблю, захищу тебе.

Обидві ролі утримують Жертву в позиції дитини, яка не може і не вирішує нічого сама. Перехід від позиції “опікуючої” до “караючої” стається на спробі Жертви-Дитини відстояти себе і сказати “ні”, натомість чує: “Я тобі вже сто разів казала, що робити, або слухай, або не ний мені більше”. 

Дорослий – єдина роль, якій немає місця у цьому вальсі. Якщо постійно утримуватися у ній, то – або вас виключать з трикутника, або трикутник почне руйнуватися. Виключать чи ні залежить від якості вашого впливу.


Якщо хочете допомогти, то врахуйте:

  1. Якщо в лоб заявити: “Це твоє життя, твій вибір, твоя відповідальність, чини як знаєш”, то з безресурсного стану Жертви це може сприйнятися як агресія, як звинувачення, навіть як зрада, і вона просто уникатиме вас.

  2. “Я в тебе вірю, ти впораєшся”, “Ти впораєшся, ти сильна”, “Давай подумаємо разом як виходити з цього всього” – не підходять, бо є проявом батьківської позиції, позиції зверху. До того ж навішують обов’язок відповідати цим очікуванням і провину за невідповідність, бо ж не справляєшся. А Дорослий – позиція на рівних. 

  3. Найпростіший спосіб не бовкнути лишнього – залишити своє судження при собі.  Якщо зовсім не терпиться, зізнатися: “Не знаю, як це зсередини, бо я не на твоєму місці, але хочу бути з тобою поруч”.

  4. Звісно, якщо маєте такий досвід, то ним варто поділитися – не як готовим рецептом, а як додатковими знаннями, що і так буває, що ось так ви переживали, а такий спосіб у вас спрацював. Це дасть людині відчуття, що її розуміють, що вона нормальна і має право на “ненормальні” реакції, а також віру, що хоч не швидко, але все можна змінити.

  5. Дати собі волю і розповісти усе, що ви встигли вивчити з цього питання доречно тоді, коли жертва сама заведе мову про те, що щось потрібно змінювати у стосунках. Робіть це у формі інформації про можливості, без спонукання до конкретних дій.

  6. Запитуйте: Як ти сьогодні? Як спала? Як справляєшся? Що тобі зараз зробити приємне? Чи можу зараз допомогти?

  7.  Слухайте, навіть якщо це якісь нісенітниці чи незручна тиша.

  8.  Обіймайте, якщо вам це дозволять.

  9. Створіть безпечний простір: місце, де можна розслабитися, випити гарячого чаю, поплакати чи виспатися; де не будуть  ганити (ні саму Жертву, ні Агресора – це важливо) чи повчати як правильно. Це допоможе відновлюватися.

Без геройства

Дуже складно – бачити понівечену рідну душу і ніяк не втручатися, не рятувати, не захищати. Насправді, допомога – дати прийняття, підтримку, довіру – щиро, без очікування на вдячність, з готовністю прийняти вибір Іншого. Це непроста робота, тому важливо стежити за своїм станом, брати паузи за необхідності, звертатися за підтримкою. Допомога не має бути у збиток собі, бо вона перестане бути допомогою і нашкодить вам обом.

Не існує ідеальних рішень. Але бездіяльність через страх помилитися гірша, ніж сама помилка. На помилці можна навчитися, її можна виправити, і це буде крок вперед, а не стояння на місці. Тож підтримуйте своїх близьких, ви навчитеся!

Автор: НАТАЛІЯ АНДРУШКО, психолог, екофасилітатор, супервізор, член Української асоціації екологічної психологічної допомоги.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *