Лижна траса схожа на трасу життєву. І кожний їде по ній з власною швидкістю і за власною стратегією. Якщо на мить відпустити спортивний інтерес і спостерігати за собою, вас чекають дивні відкриття. Стань на лижі, і ти зрозумієш багато про себе і своє життя.
Цікавий досвід – піднятися на підйомнику на вершину гори. Подивитись захопленим поглядом на життя знизу. Поспостерігати лижників, яку немов мурахи, роз’їхалися по артеріях гір. І повернутися на ньому до підніжжя. В цьому випадку навіть швидкість процесу залежить не від тебе.
А можна спробувати інший досвід – спуститися на лижах. Процес важчий та потребує підготовки. З височини твоє бачення охоплює всю осяжну поглядом територію. Але, коли ти став на лижі, маєш бути тут і тепер. На цих конкретних лижах і в конкретній точці на трасі. Інакше – виліт з траси, падіння.
Якщо тобі страшно дивитися з вершини на шлях до підніжжя, це нормально. Спробуй впевнено освоїти три метри шляху, який перед тобою. Потім наступні три, потім ще три. Мінімальні необхідні навички, загальний інструктаж та знання правил руху на трасі нададуть тобі впевненості.
Страх і сумніви виправдовують себе лише на початку шляху. Вони нагадують про самозбереження. Але озброївшись необхідним, залиш цю парочку в тій шафці, де залишив своє змінне взуття. Інакше радість, задоволення від процесу спуску та повага до себе за те, що спробував – зміниться на муку і страждання. І як результат – бажання скоріше покінчити з цим.
Перша траса. Синя, рівень – легкий. Зосередженість на процесі руху, напруженість. Ця напруженість скрізь: і в мізках, і в ногах. Краєм ока поглядаєш на інших, які рухаються поряд. Щось береш для себе, від когось намагаєшся їхати якнайдалі. Найнебезпечніші ті, хто їдуть позаду. Це виправдано. Ти не бачиш їх, і немає впевненості, що вони знають правила так, як ти.
Є такі проміжки, де траса – суцільна рівнина. Можна сприймати цю відстань, як відпочинок. Перезавантаження. Найлегше її подолаєш, коли набереш достатньої швидкості на спуску. Інакше доведеться важко. Ходьба на лижах вимагає великої затрати енергії. Навряд чи можна назвати цей стан перезавантаженням.
Можна кататися на легкій трасі до кінця своєї відпустки. Катання входить у звичку. Емоції притуплюються. Насолоди все менше й менше. Наважуєшся глянути на іншу трасу, трохи складнішу. А може просто іншу. Зі зміною траси отримаєш новий досвід. Емоції оживають, знову включається цікавість. Тебе чекає те, чого ще не пережив. Новий поворот, де після густих зарослів лісу, крутий спуск. Несподіваний рельєф траси. Але назад дороги немає. Згадай про три метри перед тобою. Про те, з чим ти можеш впоратися легко.
Віднаходиш в собі приховані ресурси. І вперед. Прислухайся, як проявляться твої можливості, страхи, надії й сподівання.
Ноги мають міцно стояти на землі, а тіло бути гнучким і розслабленим. Саме воно спрямовує ноги в потрібному напрямку при подоланні перешкод. Інакше – падіння або рух в небезпечному напрямку.
Спонтанність в русі має бути передбачуваною для тих, хто поряд. Інакше виліт з траси, падіння і не тільки твоє. Твоя свобода руху закінчується там, де починається свобода іншого. Також пам’ятай, що дехто, хто їде поруч, може про це правило не знати.
Ще з острахом підіймаєш погляд вгору. В той бік куди ризикнули піднятися інші лижники. Сьогодні мокрий сніг. Можна відкласти спуск і перечекати. Залишити сухим одяг, і сухим ніс, з якого під час мряки можуть спускатися краплинки вологи, але… ти не дізнаєшся про себе нічого нового. Який ти на мокрій трасі? В тебе завжди є вибір: можеш перечекати. Можеш впасти. Можеш забитися. Від цього страховки немає, коли ти вже на трасі. Є лише рекомендації вище, як цього уникнути. Убезпечити себе від падіння можна, якщо не починати рух. Коли ж раптом це сталося, важливіше те, що ти зробиш після. І це теж вибір. Можеш більше ніколи не ставати на лижі, а можеш проаналізувати причину падіння, прийняти свою недосконалість і рухатися далі. Адже тебе все ще манить вершина, яку ти не освоїв.
І головне. Траса не любить тих, хто вдає. Вона знімає ролі, регалії, статус. На трасі ти завжди справжній. Приймай себе таким і рухайся далі, зі смаком адреналіну на кінчику язика.
Автор: НАДІЯ КУЛИК, психолог, підприємець
