Про старість воліють мовчати і не згадувати, ніби це хвороба, і вона заразна. Сучасні люди, завдяки технологіям та досягненням у галузі краси й здоров’я, мають змогу якнайдовше зберігати красиву зовнішню картинку. Але чи рятує це від старіння? Насправді, старість – природній процес. Ні хороший, ні поганий. Саме людина надає йому оціночності, забарвлення, змісту. Старість може бути різною. Давайте, сьогодні поміркуємо про те, як зробити старість щасливою.
Старість як повернення у реальність
– Люди нині живуть так, наче вони безсмертні. Так, ніби немає старості, хвороб, смутку, – мій молодий душпастир читає одну з проповідей під час воскресної Літургії. – Але ж це природний хід життя, чому ми не маємо про це думати і, тим більше, обговорювати?
– До мене на курси часто приходять люди з хибною думкою, що інь – це погано, а ян – добре, – спілкується з нами моя Учитель з практик цигун на одному з уроків. – Насправді, це нічого не означає, крім одного – єдності. Там, де є світле, буде й темне. Де є життя, там і смерть, де молодість, там має бути і старість. Життєвий закон. І одне не виключає інше і ніщо не кінцеве.
Я слухаю твердження людей, які за своєю життєвою філософією відносяться до різних напрямків, однак розумію, що вони говорять про одне. Дійсно, сучасне життя, парадигма, в якій хочуть жити і намагаються жити люди – це життя без турбот. Це не означає, що турбот немає, але говорити про них якось не дуже прийнято.
Тема старості – одна з “незручних” тем. Сучасні медичні та косметолого-естетичні технологічні можливості вийшли на рівень, коли зовні старість можна відсунути на кілька десятків років. Фізіологічно з тілом може відбуватися те ж саме: технології, здоровий спосіб життя, постійні фізичні навантаження. Тому зовні картинка може виглядати цілком привабливо.
Тож старість на сьогодні не є проблемою зовнішніх факторів. Те, про що мріяли жінки й чоловіки від часів Клеопатри, стало нині досяжною реальністю. Основним рушієм, який запускає всі процеси стримування слідуванню природним станам речей лежить, на мою думку, у площині ідеї. В основі якої теза, що найважливіше – це успіх. Успіх у будь-якій сфері. У сфері зовнішності бути успішним – це бути молодим і залишатися молодим якомога довше. У цій парадигмі люди починають жити так, ніби немає зворотнього боку життя. І тим болючішими є неминучі зіткнення з реальністю. Можна підкоригувати тіло та обличчя, але факт втрати рідних, яким приходить час; хвороб, що трапляються навіть у дуже здоровому організмі; гормональних коливань, коли раптом невідомо звідки може прийти смуток – повністю заперечити або викреслити з життя неможливо.
Я не заперечую ідею, що залишатися у доброму стані зовні та всередині якомога довше – це показник певного успіху: генетичного, фізичного, ментального та соціального. Однак не підтримую тезу, що старість водночас – показник, зворотний успішності. Неминуче прикрий та обтяжливий.
З чого починається щаслива старість
Я почала задумуватися про питання старіння відносно нещодавно, перетнувши певний віковий барʼєр, який сама ж собі і встановила. Багато спостерігаю за знайомими і не дуже знайомими, за селебрітіс та простими людьми. Мене надзвичайно надихають ті, чиє входження у певний вік виглядає стильно, благородно та спокійно. Як правило, таких людей хочеться не випускати зі свого поля, спілкуватися, задавати питання і слухати мудрі розмірковування про все, що стосується життя. В тому числі і про смерть, адже вона також є його частиною.
Більшість з тих, за ким я спостерігаю, демонструють високу соціальну активність, інтерес до життя в усіх його проявах. В них присутній, у хорошому сенсі, дитячий інтерес щодо всіх життєвих процесів.
Помічною стала книга “Время, занятое жизнью” відомої американської письменниці Урсули ле Гуїн. Все життя вона писала книжки у стилі фантастики, а коли їй виповнилося сімдесят років, стала вести свій блог, який миттєво став популярним. Переважно завдяки тому, що у ньому жінка описувала будні свого життя як людини досить поважного віку.
“Все більше часу в моєму віці йде на підтримання життєдіяльності і це трохи втомливо, – писала вона у віці за вісімдесят. – Однак я довго згадувала і не могла пригадати час, який можна було би назвати вільним. Я вільна, а от мій час – ні. Мій час повністю і серйозно зайнятий сном, мріями, роботою, листами до друзів та рідних, складанням віршів, написанням прози, розмірковуванням, забуванням, вишивкою, приготуванням їжі, поїданням приготованого, прибиранням на кухні, тлумаченням Вергілія, зустрічами з друзями, бесідами з чоловіком, походами у магазин, подорожами, сидінням у віпасані, часом перед телевізором, практикою Восьми дорогоцінних вправ цигун, коли на це є сили, відпочинком після обіду з моїм злегка шизанутим котом….весь мій час зайнятий, я не можу його тринькати просто так” / Ле Гуин, Урсула “Время, занятое жизнью”. – М.:Манн, Иванов, Фербер, 2020. – с.29.
Такі тексти особисто мені додають як мінімум настрою. А зрештою, це ще одне підтвердження, що життя прекрасне у будь-якому віці. Звичайно, якщо не витрачати його за ілюзорно-марною гонитвою у спробі обманути час.
Найкраще рішення – усвідомлювати свої можливості, стани, дякувати кожному новому дню. Наповнюючи смислами кожну свою мить, можна сплести красиву історію, варту окремого видання. І не важливо, чи це прочитає широкий загал, чи спостерігатиме невеличка аудиторія з членів вашої ж родини та близьких друзів. У фокусі – внутрішній стан і його зовнішні прояви.
Багато людей бояться старішання. Але ж страх вкрай рідко буває мудрим і ще рідше добрим. То чи варто з ним звʼязуватися? Особливо в контексті того, на що людина глобально вплинути ніяк не може.
Втім, є багато з того, на що людина може вплинути. І це якраз лежить у площині її глобального життєвого вибору. І про все це ми можемо прочитати у тієї ж ле Гуїн, яка до останнього вела свій блог, залишаючись в центрі уваги багатьох своїх підписників. Але мені чомусь здається, що для неї більш важливим був той хід життя, який вона сама собі обрала.
Тож вибір залишається. Старість та підхід до всіх процесів, які з цим повʼязані, є дуже хорошим тренажером для будь-якого періоду життя, аби зробити добрий вибір. Для себе, в першу чергу.
АВТОР: Тетяна Бондарчук, консультантка, засновниця альтернативного шкільного проекту «Наша школа», авторка гри «Мій ІКІГАЙ», письменниця.
