Жінка і виклик і Жінка-виклик. Усього лише одна буква і один розділовий знак, а значення відразу змінюється. Обростає неоднозначними смислами та ідеями, що роман можна написати. І про одне поняття, і про інше.
Жінка і виклик
Ох, скільки цих викликів у наших сучасниць! Що для мене означає слово «виклик»? У певному сенсі це стосується вибору. Щоденного непростого вибору «бути або видаватися». Кому я роблю виклик? І чи роблю його взагалі? Кому і що я доводжу або спростовую? З ким веду постійні внутрішні діалоги? Що викликає найемоційніші мої рефлексії?
Був у мене життєвий період, коли здавалося, що світ заселяють суцільні монстри-дракони, яким потрібно весь час щось доводити. Мені, ніжній та тендітній, принцесі-на-горошині. Весь час щось муляло, заважало, перешкоджало. І виклики, які я кидала, були на рівні «очистити планету». За всім цим стояла власна нереалізація, мрії-бажання, які не перетворювалися на мрії-дії. Рефлексії з зовнішніх «монстрів» спрямовувалися на «монстрів» внутрішніх. І тут починалося пекло. Заздалегідь програшна битва з власними драконами. Яких неможливо перемогти. Але, натомість, можна прийняти і з ними ж домовитися. З вогнедухих зробити квіткових. Або кольорових. Байдуже, які тут будуть епітети, важливий смисл – перетворити зло на добро. Це і є найскладніший виклик. Не лише жінки, а людей загалом. Йти не шляхом руйнування, а шляхом творіння. Ось це якраз про виклик-вибір, який людина робить щодня. Як самостійно вирішую, яку сукню одягати, так сама вирішую, чи сьогодні я вогнедухий монстр-дракон, чи квітковий-миролюбивий.
Вибір – це найважчий, для мене особисто, виклик, який я робила і роблю у своєму житті. Щодня, щохвилини. Вибір-виклик бути щасливою. Для самої себе. Наповнювати, надавати смисли, нарощувати добру енергію, ділитися нею. Виклик віддавати-приймати щастя і успіх.
Жінка-виклик
Коли чуєте словосполучення «Жінка-виклик», яку саме жінку уявляєте? Можливо, навіть є конкретні прототипи? Тут у мене смисли інші, хоча і суміжні в дечому.
Жінка-виклик у моєму баченні і розумінні – це не Принцеса-воїн, яка рятує, допомагає і знову рятує. Жінка-виклик – це та, яка живе так, як зручно їй. Розтлумачу зараз, що маю на увазі.
Коли народився наш первісток, у перший тиждень на мене навалилося те, що психологи називають «післяродова депресія». Тоді я цього терміну не знала. Просто життя вийшло з берегів. Той тиждень я жила у прив’язці до старих стереотипів та способу дій, не зважаючи, що з приходом сина я змінилася фізіологічно, змінився і смисл моїх задач. Проте мої ментальні схеми, мій мозок не встигли адаптуватися разом з тілом під нові обставини. За старими схемами я була «сама-сама-сама», але коли у тебе на руках малюк семи днів від народження, такі схеми перестають працювати. Ну, принаймні, зі мною так було. І виник дисонанс між внутрішнім відчуттям та зовнішньою «невідповідністю». Замість насолоджуватися материнством і входити в нову роль, я вперто трималася старих принципів та способів дій. І від того мені було дуже зле.
Я плачучи бігала по тодішній нашій стометровій квартирі з дитиною на руках, бо плакала дитина, а я не знала за що братися першим. На щастя, так тривало день чи два. Мій чоловік, коли я вчергове ввечері сіла гірко плакати з тим таки малюком на руках і невдалою вечерею, спитав мене: «Таня, що ти хочеш?». Я чесно відповіла, що зараз, попри шосту годину вечора, найбільше хочу спати. На що мій чоловік сказав: «Ну, то йди і поспи». І додав те, що я запам’ятала на все життя, і що дозволило потім стати мамою без страху ще два рази: «І взагалі, люба, пам’ятай: маєш завжди робити те, що хочеш саме ти. Тоді ти будеш щаслива та спокійна і ті, хто навколо тебе, також». І «добив» мене фразою: «Ти ж знаєш, я егоїст, роблю і раджу лише те, що при моїх інтересах. А ти – мій найбільший інтерес. Коли будеш щаслива ти, то і мені буде добре».
Той день став поворотним у моїй свідомості і започаткував стиль життя «так, як хочу я». Для мене бути Жінкою-викликом – це жити таким життям, про яке мрієш, якого прагнеш, роблячи щасливою себе, а потім одаровуючи цим щастям усіх, хто поруч. Це як принцип допомоги у літаку. Перший на черзі з кисневою маскою дорослий. Потім – дитина або хтось інший, хто не зможе про себе подбати, але про кого може подбати той, хто вже у масці. Тому найбільший виклик – це якраз бути щасливою. Без заглядань у чужий двір, чуже життя, без порівнянь і ідеалів. Ідеал лише один – ти і ті, хто поруч із тобою, і те, що ти транслюєш у цей світ.
Життя показує, що чим вищий власний індекс не штучного щастя, тим більше людей поряд з тобою також почуваються щасливо.
Чому такі жінки – це виклик? Бо люди по-різному оцінюють їхній шлях. Кожен у той спосіб, який притаманний йому особисто. Щаслива зараз тією реальністю, у якій живу: переважна більшість жінок, з якими маю справу, яких зустрічаю у своєму житті – це Жінки-виклики. Виклики суспільним негараздам, підозрам і зрадам. Бо щодня проживають власне життя так, як їм підказує серце і мрія.
А ви знаєте таких жінок? Впевнена, що відповідь буде однозначна.
АВТОР: Тетяна Бондарчук, консультантка, авторка гри «Мій ІКІГАЙ», засновниця альтернативного шкільного проекту, письменниця.
