Впродовж багатьох століть питання “Хто зверху?” залишається відкритим і неочевидним. Адже, як ми вже з’ясували у першій частині статті, ролі, статус та соціальна значущість жінки та чоловіка змінювалися під впливом різних чинників, обставин та навіть від виду діяльності. Значний вплив у історичне формування чоловічого та жіночого внесло християнство. Чому і яким чином формувалися стереотипи щодо Жінки продовжуємо говорити у цій статті.
А чи була жінка зверху?
Так, і я в це свято вірю. Ері Світового Дерева передувала світоглядна система, осердям якої є вшанування первісної материнської (жіночої) сутності сущого, Доба Великої Матері.
На ранніх етапах розвитку людства жінці належала визначальна роль у життєзабезпеченні (мотичне землеробство та збиральництво), природному відтворенні (репродуктивні функції) і структурі спорідненості (матрилінійність), і головне – у системі вірувань (культ Великої Матері).
Це свого часу дало підстави вченим висунути гіпотезу про особливий період людської історії, що начебто був епохою всебічного домінування жінки – матріархат.
В археологічних дослідженнях і вивченні первісних вірувань, міфологічних і релігійних систем виявлено цікаві аспекти, які розкривають глибокий зв’язок жінок з сакральними аспектами культури та релігії ще в палеоліті:
- Образи Великої Матері:
Знахідки свідчать, що архаїчні спільноти шанували Велику Матір як втілення матері-землі та надприродної вегетативної сили. Віра в неї була надзвичайно важливою, оскільки від неї походили життя та родючість, і ці образи відображалися в різноманітних жіночих представленнях. - Палеолітичні венери:
Фігурки палеолітичних венер свідчать про обожнювання жіночих репродуктивних функцій і земної родючості. Знахідки цих образів на території сучасної України, особливо в контексті трипільської культури, підтверджують наявність культу богині-матері та виділяють особливу роль жінок у релігійних та магічних практиках. - Роль жінок серед скіфів:
У скіфському пантеоні знаходимо три жіночих божества, які символізували суверенітет, фізичну силу та родючість. Жінки відігравали провідні ролі в релігійних обрядах та ритуалах, що підтверджує їх важливу позицію у віруваннях та обрядах скіфської культури.
І тут тепер будьте уважні, бо почнете ЯСНОбачити це і досі в усіх наших християнських традиціях, або й задумаєтеся, чи може час повертатись до давнього і щирого?
Від культу богинь до патріархату
Починаючи з енеоліту, в епоху бронзи та винайдення плуга, почалося поступове розмивання жіночих культів. Було виявлено важливу закономірність: що більший внесок жінок у виробництво, то вищий їхній суспільний статус. У землеробських культурах, де жінки активно залучені у сільськогосподарське виробництво, їхній статус вищий, аніж у тих, де участь жінок обмежена.
Саме до того часу (середина І тисячоліття до Р. Х.) належить поява на теренах словʼянського світу перших зображень божеств у чоловічій подобі.
Попри патріархальний характер язичницького пантеону, давні слов’яни зберегли виразні ознаки культу Великої Богині-Матері. Вони шанували щонайменше дві богині – Мокош та Ладу.
Мокош була богинею родючості, але її образ виходив за межі цієї сфери. Її покликанням було не лише сприяти плодючості землі, але і служити посередницею між світом живих і мертвих, надавати володарську долю людям. Вона володіла комплексом ідей про життя та смерть, які в її образі об’єднувались.
Лада представляла собою богиню весняного пробудження, відродження та зародження нового життя. Вона також була покровителькою шлюбу та кохання. Її образ пов’язаний з циклічністю природи і зміною сезонів. Весняні обряди та фольклорні персонажі, такі як веснянки і гаївки, відображають важливість богині Лади у слов’янських віруваннях.
Дослідник Рибаков запропонував існування культу богині-дочки Лади, яку він назвав Лела. Лела символізувала ідею родючої ниви та була покровителькою рільництва. Її культ може бути віддзеркаленням важливої ролі рільництва в слов’янському сільському житті. Відголоски культу богинь Лади та Лелі можна віднайти в українських весняних календарних обрядах та фольклорі.
Усі ці богині та їх образи свідчать про багатий та різноманітний спектр вірувань та культурних практик серед давніх слов’ян, а також про важливу роль жінок у віруваннях і традиціях, які віддзеркалюють силу та сутність жіночого архетипу в слов’янській культурі.
Тут є одне базове твердження:
всі вони уособлюють ідею єдності життєвої/материнської потуги землі та жінки.
Такий погляд на жінку-матір як представницю Великої Матері-Землі зберігся у календарних обрядах та віруваннях українців (й інших словʼянських народів), згідно з якими земна родючість та жіноча фертильність постають як єдина сила, що може бути передана від землі до жінки і навпаки (паска як символ родючості на Великдень, Русалії, справжні традиції Різдва, Покрова, Коляда).
Після епохи Світового Дерева жіноче сакральне стає менш важливим, а з часом асоціюється з хаосом, темрявою, смертю та загрозою. Монотеїзм посилює цю тенденцію, витісняючи жінок із релігійних ролей. Бог стає чоловіком, а священні обов’язки передаються лише чоловікам.
Як створювалась патріархальна релігія
Якщо коротко, патріархальна релігія сформувалася кількома кроками:
1. Християнство внесло відчутні зміни, особливо через уявлення про Трійцю (Бог Отець, Бог Син і Дух), що відображало чоловічий аспект божества. Це сприяло посиленню чоловічого образу в релігії.
2. З часом, Єву стали сприймати як аморальну та дику. З неї почалися ці забобони про нечистість і небажаність жінки: заборона зайти жінці першою в нову квартиру чи в дім на Різдво тощо.
3. У багатьох випадках дискримінаційною щодо жінок є сама мова Святого Письма: часто при перекладах Біблії слова, які в оригіналі позначають людей загалом, перетворюються на іменники чоловічого роду, що створює враження відсутності в тексті згадок про жінок. А також, щоб мати змогу трактувати Святе Письмо, треба було його прочитати не лише чоловікові, але через низький рівень писемності українських жінок, абсолютна більшість з них навряд чи могла розуміти канонічні тексти.
4. Погіршення ситуації не обійшлося без впливу російського православʼя, яке вирізняється своєю сексофобією, репресуючи насамперед жіночу сексуальність.
Тут почалось жорстоке створення “ідеального” образу жінки: слухняна, всетерпляча, сумирна, мовчазна, байдужа до зовнішності, працьовита, вірна, богобоязлива. І виховувало жінку як пасивну особу.
5. В Україні існує культ Богородиці та інших святих, що відображається в іконографії та традиційних звичаях. Іконографія Оранти і Покрови нагадує зображення язичницьких богинь, що збереглись в орнаментації традиційних вишивок, ткання, розпису. Це дозволяє зберегти сильну присутність жіночого аспекту у сакральній сфері.
6. Синкретизм: синкретичні практики об’єднали християнські та язичницькі елементи в українській релігії, надаючи жінкам важливе символічне значення та ролі.
Вони поставали носіями основних жіночих чеснот: жертовності, турботливості, працьовитості, материнської опіки, цнотливості, стриманості та ін.
Культура VS природа
Шеріл Ортнер припустила, що, вірогідно, загальне знецінення жінок повʼязане з тим, що вони повсюдно асоціюються з чимось таким, що завжди вважається меншовартісним. Кожна культура розрізняє людське суспільство (цивілізацію) і довкілля (природу), причому культура намагається опанувати, підпорядкувати природу, вийти за межі природної даності.
Культуру повсюдно вважають вищою за природу, оскільки людство прагне освоїти й використати природні умови та ресурси середовища. Ортнер припустила, що жінок ідентифікують, або ж символічно асоціюють, з природою, тоді як чоловіків — з культурою.
Цікавою є також інша ідея авторки про фемінність, як приписаний статус, і маскулінність, як статус набутий: культура трактує особу жіночої статі як народжену жінкою, тобто дівчинка природно відразу є жінкою, яка лише поступово доходить зрілості; хлопчик, натомість, повинен стати чоловіком, досягти цього статусу, сформувати відповідний набір чоловічих характеристик і довести свою мужність в процесі дорослішання.
У результаті успіх чи невдача чоловіка оцінюються в термінах чоловічих ієрархій, тоді як більшість жінок — дружини, матері чи сестри — здобувають повагу, вплив, статус через особистий звʼязок з чоловіками.
Панування Жінки (дім, сімʼя, господарка)
Досить часто мені самій приходилось пояснювати чоловікам, чому жінка НЕ зобов’язана прибирати в будинку. Наскільки саме дім її територія, адже в нашій культурі при всіх заробітках чоловіка — так званий сімейний бюджет був у жінки. Вона мала ключі від усіх комірок з продуктами, зерном. Могла навіть продати щось без відома чоловіка. І навіть при здійсненні інвентаризації дому за речами він повністю був означений жінкою за кількістю всіх предметів господарювання.
Та лише з розумінням тут кількох речей і поділу на культуру та природу, я усвідомила, як навіть чоловікам цей поділ не приходив до голови.
Сама собою домашня праця не повʼязана з дискримінацією чи гнобленням. Цей звʼязок виник значно пізніше, коли домашня сфера виявилась протиставленою ринковій, відтак її почали трактувати як соціально незначущу.
Тобто це якось самі норми розподілили у світі. Дослідниця Джоан Хубер ввела в пояснення соціальної нерівності між статями оцінку домашньої праці жінок (прибирання, приготування їжі, догляд дітей тощо), яка не дає додаткової вартості та не включається в макроекономічні показники.
Розподіл праці на виробничу і відтворювальну, як вказала Дж. Хубер, призвів до надання чоловікам статусу та влади, завдяки його нібито більшому залученню до оплачуваної праці. В той же час жінки, які в основному відповідають за неоплачувану домогосподарську роботу та догляд за дітьми, піддаються знеціненню (різниця у зп “pay gap”, “штраф за материнство”, “липка підлога” в карʼєрному зростанні).
Згодом з’явилось позначення влади у світі таким словом — патріархат. Адже, як бачимо, так складались умови для жінки, що її важливість “приглушувалась”.
Причин, чому чоловіки були в центрі і політичних подій декілька:
1) війна, яка є “справою чоловіків”, перетворюючи їх на відповідальних за ухвалення рішень;
2) переважно чоловіки залучені у такі види діяльності, які повʼязані з далекими подорожами (торгівля, полювання, війна), тому вони мають кращі знання про зовнішній світ;
3) жіночий обовʼязок доглядати дітей обмежує їхні можливості в розвитку соціальних звʼязків та позародинних спілок, потрібних для встановлення та підтримання політичного лідерства.
І тут ось вбачаю розвиток особливих жіночих рис характеру: жінці необхідно було проявлятись у світі іншим методом, аніж чоловік. На місце сили приходить — гнучкість, хитрість, вміння маневрувати.
А можливо, це я так собі вигадала, бо часто читаю в книгах сімейних стосунків про те, що жінка має уступати, має правильно підбирати слова, знаходити саме той момент для прохань.
Чи цей текст про звинувачення чоловіків і випирання феміністичности наперед? Зовсім ні. Тут йдеться про те, що ми можемо жити так, як нам хочеться з серця і душі, без умовностей. Бо саме їх нав’язали і чоловікам, і жінкам – і таким чином заплутали цей світ.
Але влада жінки необмежена – адже насправді жінка може продовжити чи ні (якщо не хоче чи не може) рід чоловіка. Після таких усвідомлень стає чітко зрозуміло, хто зверху.
Авторка: ОЛЬГА ЄВМЕНЧУК, дослідниця культурного коду
