КУХНЯ: ТОЧКА ОПОРИ ЧИ МІСЦЕ ЗУПИНКИ

Кухня для жінки може стати місцем натхнення, творчості, теплоти та смачної взаємодії. Проте частенько ми здаємося у полон кухні, наповнюємо її смислами рутинних материнських та жіночих обов’язків, де починаємо втрачати справжній смак життя. Чи існує рецепт, щоб кухня була місцем позитивного руху, обміну енергіями місцем, де добре усім? 

Кухня, оброщена стереотипами, навіяними бабусями та мамами, змішана з традицією та ритмом життя сучасної жінки. Поняття, яке здавалося простим та зрозумілим, поки не почала писати. Як завжди, коли мені складно, коли відчуваю закритість, розумію сюди мені потрібно. Тому рухаюся обережно, навпомацки, з вірою, що буду вдячна цій, як виявилося, непростій для мене темі. Щось зможу у ній розставити на полички (ах, актуально для кухні, правда?), щось відчистити від пилу та сажового нальоту, щось взагалі викинути, бо вже давно відслужило своє. 

Що таке кухня 

Це місце затишку, коли вся родина збирається за одним столом, коли можна провести спільно час, розділяючи, приготовані дбайливими руками та серцем, страви. Це розмови та події, які відбулися за день з кожним, хто складає найближче життєве коло. 

З одного боку,  кухня це свідок нас усіх, добре і енергетично насичене місце, де приємно і тепло. У нашому будинку кухня велика, тому саме вона є центром усього дому: завжди з увімкненим світлом, красивими аксесуарами і смачними запахами. 

З іншого боку, кухня може стати місцем зупинки. Так сталося у моєму житті. У непростий період народження один за одним трьох дітей, коли за фізичною втомою та постійними «днями сурка», перестаєш помічати важливі речі. Перестаєш радіти, бажати, мріяти. Тому що фізично виснажений, тому що віддаєш набагато більше, ніж встигаєш поповнити. 


Нагодувати-помити-вкласти. Колесо крутилося у режимі дітей. Трохи залишалося на режим дружини. Режим особистості, здавалося, був вимкнений. І кухня стала місцем уособлення тих пусток, які виникли на основі механічних відчуттів. 

Втеча за відчуттям життя

З вікна кухні відкривається красивий вид на вулицю, де ростуть берізки, багато квітів та звідки видно сосновий яр. Сто метрів від дому до яру. Це зараз я знаю точну відстань, бо мені про це повідомляє моя бігунська програма. А тоді я лише знала, що у яр піду за розкладом дитячої прогулянки. Весь інший час мила, готувала і знову мила, споглядаючи світ з вікна своєї великої, красивої та світлої кухні, яку тоді перестала так сприймати. 

Одного дня щось таки сталося. Особистість втомилася чекати. Я зробила один різкий рух, аби надати забарвлення тому, що звалося життям багатодітної втомленої мами. 

Було літо. З вікна кухні відкривався вид на темний сосновий яр, який манив своєю гущавиною і прохолодою. Я варила борщ, і раптом натягнула на ноги звичайні кросівки й у домашніх коротких шортиках та майці вибігла з хати у бік яру. Досі не розумію, як все відбулося.  Смислу у дії не було. Одне лише бажання вибігти з кухні. Що я і зробила. 

У той день я пробігла небагато з огляду на мої подальші пробіжки. У жахливій задишці, з ногами, які гули, бо ж бігла не у біговому взутті, у наскрізь мокрій майці, бо бігла сонцем у липневий полудень я отримала один з найцінніших життєвих уроків. Відчуття себе і відчуття свого життя. Не механічно, а по-справжньому. 

Та втеча з енергетично порожньої кухні привела мене знову на ту ж саму кухню, в ті ж самі задачі. Однак відкрила зовсім інші смисли. Відкрила очевидне, але таке приховане на момент «втечі». 

Центр кухні

Моя кухня перезапустила мене. Стала точкою опори, від якої я змогла відштовхнутися, досягнувши власного кризового дна. 

З тих пір пройшло багато часу. Я люблю свою кухню. Вона так само є центром нашого дому. Мені не хочеться нікуди з неї тікати. Бо пам’ятаю найперший смисл, який змогла ухопити після тієї відправної пробіжки. 

Центр кухні це я і мій стан. Теплота, енергія, смак страв, приємні дрібнички все це я. Саме через мене так добре тим, хто поруч. 

З тих пір пробіжки це поповнення фізичного добра для себе. Сюди ж іде щоденна йога. Медитація, молитви, масажі. Косметолог, шопінг кілька разів на рік, подорожі. Книжки, прогулянки з собакою, посиденьки на терасі з рідними та друзями. І, звичайно, творчість. Все те, з чого складається моє життя. Все те, що дозволяє віддавати і постійно поповнювати. Поповнювати наразі трохи більше, аби не пересихало внутрішнє джерело віддавання. 

Зараз знаю, щоб їжа завжди була смачна та поживна необов’язково проводити на кухні більшу частину життя. Головне те, в якому стані готувати, ділитися і споживати цю їжу. Центр це жінка. З її бажаннями, завданнями, мріями, факапами, здобутками і перемогами. 

Головне щоби був той, з ким можна це розділити. І байдуже, чи це приготована власноруч паста, чи дбайливо запропонована маленька чашечка еспресо. Смисл енергетичний обмін. І кухня, принаймні у моєму домі, це найкраще місце, щоби такий енергообмін відбувався. 

Приходьте в гості, пригощання завжди знайдеться!

АВТОР: Тетяна Бондарчук, консультантка, авторка гри «Мій ІКІГАЙ», засновниця альтернативного шкільного проекту, письменниця.

 

1 comment

  • Який вишуканий перехід від наголосу на кухню як місце – нехай велике і світле, але порожнє, якщо порожня жінка, – на себе і свій стан. Дякую за історію

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *