Свята на носі, а їх не хочеться. Причавило. Чи життям, чи холодом. Найбільша мрія – впасти і не ворушитися усі сім днів між Новим роком і Різдвом. Свято хай би було: запах хвої, цитрусових і кориці, інтимне світло барвистих вогників і свічок, привітання та подарунки. Але спокійно, тихо і, бажано, в піжамі. Без усіляких витівок, феєричних сюрпризів і галасливих гостей.
Можливо, всьому виною вік, втома, апатія, а можливо – це привід придивитися до свого стану трішечки пильніше.
Чому у дорослих так відбувається
Десятки років пройшли з тих пір, як мандарини завозили лише перед Новим роком, а в пам’яті закарбовано. Саме у ці дні переносить під ліхтар на базарі, де обабіч машини пусті ящики і помаранчеві шкірки. Під ногами втоптаний до асфальту слизький сніг. Навколо галас. Десь жартують, десь лаються через місце в черзі. Збуджені всі: дорослі й не зовсім. І немає ніякого сумніву, що скоро щось особливе. СВЯТО! І не аби-яке, а чудове-пречудове!
Це розтягнуте в часі очікування якоїсь дивовижі і особливі святкові атрибути – от простий рецепт святкового настрою, якщо ти дитина. Якщо ти дорослий, то тут можливі варіанти: або все так, або все не так.
Якщо у житті все так, то передчуття свята захоплює мимовільно: реклама гарно загорнутих подарунків, затишних светрів, неймовірних суконь, шкарпеток і рукавичок. Гарно вбрані вітрини, ялинкові прикраси і метушня в магазинах. Грайливі вогники гірлянд на вікнах нетерплячих сусідів. Дзеркальні і веретеноподібні нейрони працюють, і ми автоматично приєднуємося до загального новорічного настрою.
А буває не так. Погані новини, кепська погода і пронизливий вітер. Робота вимотує нерви, вдома теж не фонтан. Не хочеться чекати ніякого свята з його гармидером, кухнею, мам подай-принеси, кохана, що у нас на сніданок, брудним посудом, бажанням, щоб всі щезли на день, а краще на три. Чи навпаки – особливо гострим відчуттям самотності.
Стан “нічого не хочу” – це прихований бунт, коли сил на відкритий спротив немає і надії на краще теж.
Але це не вирок, а підказка, знак, що пора братися до змін! Ні, не до тих, які давно видно, та на них нема ні сил, ні можливостей. До інших. Вони не такі глобальні, щоб одним помахом – і все життя по-новій. Але вони є, їх можна намацати і скористатися. Результат точно буде.
10 невеличких змін для себе
В книзі “Шлях митця” Джулії Кемерон наведено таку вправу: виписати 10 невеличких змін для себе, і втілити в життя одну. Це ж геніально, погодьтесь! Навіть найдрібніша зміна, і життя стає трохи іншим.
Був у мене момент, коли якраз було потрібне нове життя. Те, що було, не підходило, а те, що малювалося в уяві, не виходило. Миритися з цим не хотілося. Тоді я писала такий список щодня впродовж двох тижнів. Інколи на папірці, інколи в нотатках телефона. Питала себе: що дрібне я б хотіла змінити?
Перший список дався важко. Це загалом хочеться щастя-здоров’я-достатку-подорожей і так далі, а роздивитися свої хочу в дрібних деталях довелося повчитися. Далі пішло легше: 10 хвилин на написати, обдумати написане, відчути, чого хочеться саме сьогодні, і вибрати одну задачу. Щось в списку повторювалося з дня в день, щось пропадало. Щодня один пункт виконувала і викреслювала. Це було просто і приємно, бо ж всього лиш дрібничка для себе і свого більш комфортного існування в цьому житті.
Спочатку справді були якісь дрібниці: пересунути робочий стіл, подивитися фільм, перебрати фарби в коробці, записатися до перукаря. Потім око зачепилося за те, що переходило з списку в список. Мабуть важливе, як нікуди не ділося. Так я почала щодня виконувати комплекс фізичних вправ, але продовжувала писати і робити собі невеличкі приємності.
А через два тижні вже не було потреби писати. Все закрутилося, завертілося на новому диханні, сонце знов стало теплим, люди привітними, настрій натхненним.
Величезний плюс цього методу – писати можна лежачи. Вмоститися зручненько, розслабити ноги, руки, спину, живіт, обличчя і запитати себе: а що таке дрібне я можу змінити сьогодні? Що покращить мені настрій одразу?
Якщо почати робити цю вправу прямо сьогодні, то новий рік засяє яскравими та радісними барвами!
Автор НАТАЛІЯ АНДРУШКО, психолог, екофасилітатор, супервізор, член Української асоціації екологічної психологічної допомоги.
