Є такі теми, на котрі страшно говорити. Які ніби заражені невиліковним вірусом, і сама згадка про них може стати причиною хвороби. Тому не говоримо про онкозахворювання, а воліємо замаскувати під “оця хвороба” і опустити очі. Не хочемо говорити про старість і смерть, роблячи вигляд, що вони живуть в іншій реальності. І про сексуальне насилля шепочемося, бо щоб голосно про це говорити потрібна сміливість.

Моїй сміливості знадобилося 24 роки.
Мені 16, і на вулиці квітне весна. Вечорами ми з подругою, з якою жили на відстані двох будинків, проводжаємо одна одну то в мою, то в її сторону. Коли всі дівчачі плітки обговорені, ми розходимося точно на півшляху, і кожна прямує до своєї домівки. Того вечора навпроти мене йшов чоловік. Високий, з короткою стрижкою, у чорному довгому плащі. Він почав загороджувати мені шлях і в якусь мить схопив мене за плечі. Я не відсахнулася і не почала тікати. Він мовчки тримав мене, а я пояснювала, що напевно він обізнався. Його руки агресивно-міцніше вп’ялися у мої плечі. Від нього мерзенно тхнуло алкоголем. Він почав наступати на мене, зтягуючи з освітленої частини тротуару. І лише в цю мить моє тіло заволало: “Біжи!!!”.Я до цих пір пам’ятаю усіма клітинками свого єства тваринний страх.

Не знаю, яким чином я вискочила з модного плаття-кофти із широким коміром, залишивши його в руках огидної п’яної істоти. Я пам’ятаю, як в самих колготах і білизні, з диким криком тарабанила у вхідні двері свого дому. Пам’ятаю ошелешену і спантеличену маму, котра відкрила двері. Пам’ятаю, як здригалася від кожного звуку і як довго не могла бути сама вдома. Як у своєму підлітковому віці припинила ходити гуляти, на дискотеки і взагалі одна по вулиці.

Я до сьогодні ненавиджу і обходжу десятою дорогою п’яних чоловіків. Я ненавиджу, коли до мене намагаються доторкнутися при знайомстві, будь то рука чи плече. Я боюся темноти гірше, ніж у дитинстві. Я не відкриваю двері незнайомцям. Я боюся насилля. Я плачу, і моє серце крається, коли читаю скільки українських жінок скалічили окупанти. Скалічили їх тіла і душі.

Зранені птахи – українські жінки, в яких жорстоко забрали на поталу тіло і душу. Які замість краси польоту відчувають пекло. Бо хіба ж така участь жінок, які вміють кохати, народжують дітей, створюють красу. І боляче всім. Бо ми відчуваємо. До ревучого крику, до самого неба…

Скільки ж потрібно буде часу, щоб наші пташечки віджили, щоб знову залунала їхня пісня, щоб розправилися крила для польоту. Скільки ж потрібно буде любові, ніжності, тепла, покаяння, щоб знов забилися їхні серденька і повернулася довіра.

Я точно знаю, що “Тримайтеся” тут не допоможе. Просто будьте! Будьте, які зараз є. Зраненими, кволими, спустошеними. Будьте! Ви ж – птахи. Ваша доля вільна, співоча, а не бути прикутою до землі. Ви підніметеся і лунатиме ваш дзвінкий, гіркий, пронизливий спів по всій Україні. Щоб разом усім видихнути цей біль. Щоб з’явилася нова щаслива пісня вільних українських пташок.

Як підтримати тих, хто пережив зґвалтування
(джерело https://t.me/psy_support)

Підтримати людину, яка зазнала зґвалтування, може бути дуже важко. Пам’ятайте: те, що ви поруч і просто слухаєте – вже допомагає.

Але слід також пам’ятати про:

Ви можете переживати, що скажете чи вчините «неправильно». Або що прийняття того, що з ними сталося, може призвести до «більших проблем».
Через це може виникнути (не)свідоме бажання удати, що цього не сталося. Але це найгірше, що можна зробити.
Кожна людина і її трагічний досвід різняться, і потребують особливого підходу.

Найважливіше, що ви можете зробити для постраждалої/-ого, це вислухати й повірити в те, що вони говорять.

Слухайте

Те, що ви почуєте, може бути дуже складним і приводити в жах, засмучувати. Але важливо показати, що ви справді слухаєте.

Намагайтеся не перебивати – навіть якщо у вас виникає багато запитань.

Повірте їм

Люди рідко брешуть про сексуальне насильство Брехати про це зовсім не вигідно, бути жертвою у нашому суспільстві дуже важко.

Ви можете хотіти, щоб те, що ви почули, не було правдою, але дуже важливо дати зрозуміти, що ви їм вірите. У такій ситуації недовіра прирівнюється до великої зради.

Пам’ятайте, що це не їхня вина

100% провини, сорому та відповідальності за зґвалтування та сексуальне насильство лежить на гвалтівникові. Тих, хто це пережив і вижив, ніколи не слід звинувачувати або змушувати відчувати себе винними за те, що з ними сталося.

Постраждалі вже борються з почуттям сорому, провини та самозвинуваченнями, важливо дати їм зрозуміти, що не потрібно себе так відчувати.

Визнайте, як важко їм було про це розповісти

Дуже важко розповісти про те, що сталося. Болісно повернутися до спогадів. Це одна з причин, чому потрібно багато часу, аби наважитися розповісти комусь.

Якщо хтось довірився вам й розповідає про свій досвід, дайте знати, що ви розумієте, як важко було наважитись про це розповісти.

Дозвольте їм знову відчути контроль

Пережите насильство змушують людину відчувати себе безсилою. Важливо знову дати відчути людині, що її життя під її контролем.

Може хотітися взяти на себе відповідальність і «виправити» це. Але важливо не «брати на себе» і не приймати рішення за іншу людину, якщо вас не попросять.

Натомість:

допоможіть розібратися у почуттях.
розкажіть про варіанти дій, які зараз можливі.
дозвольте прийняти власне рішення.

Поважайте їхні рішення

Немає правильного чи неправильного способу відчувати себе після зґвалтування – і лише постраждала/-ий може дійсно знати, що найкраще зараз.

Намагайтеся не ігнорувати й не засуджувати рішення, навіть якщо вони не такі, які, на вашу думку, ви б прийняли. Інакше ви можете втратити довіру.

Будьте терплячими – і поважайте їхні кордони

Пам’ятайте: немає часових термінів, щоб «пережити» зґвалтування. І немає списку справ, які потрібно скасовувати. Не слід змушувати робити людину щось до того, поки вона не готова.

Якщо ваш партнер/-ка пережив/-ла зґвалтування – можуть даватися важко інтимні та сексуальні контакти. Вам можуть не дозволяти торкатися або були поруч. Інколи навпаки вимагати від вас додаткового фізичного комфорту. Постарайтеся не сприймати це особисто і не засмучуватися – справа не в вас, а в тому, що з ними сталося.

Що не варто робити

Але слід також пам’ятати чого не варто робити:

Не питайте їх, чому вони нічого не сказали раніше

Існує багато причин, чому постраждалі нікому не розповідають про те, що з ними трапилося відразу
Раніше намагалися розповісти комусь, але були проігноровані або їм не повірили.
Зловмисник погрожував, що він дізнається, і це повториться.
Боятися та хвилюватися, що інші люди дізнаються.
Почуття сорому чи провини.
Переймаються, що їх засудять, звинуватять чи не повірять.
Бояться того, як це може вплинути на їхні стосунки з родиною, друзями чи колегами.
Хочуть удати, що цього не сталося, «заблокувати» це.

Не судіть їх за те, що вони робили до зґвалтування

Ніколи не існує жодного виправдання для зґвалтування. 100% провини, сорому та відповідальності завжди лежить на гвалтівнику. Потерпілі заслуговують на підтримку.

Не має значення, як це сталося, що потерпіла робила до чи під час: чи пили алкоголь, чи були у певному одязі, чи було пізно ввечері, чи фліртували зі зловмисником чи що-небудь ще. Це не має нічого спільного з тим, що з нею сталося.

Не питайте, чому не намагалися втекти чи дати відсіч

Дуже часто люди, які зазнали зґвалтування, виявляють, що вони не могли рухатися чи говорити. Це одна з автоматичних реакцій організму на страх і жодним чином не означає, що вони погоджувалися на те, що відбувалося, або будь-яким чином винні.

Гвалтівники також використовують маніпуляції, погрози чи інші тактики, щоб контролювати своїх жертв. Або налякати їх, щоб вони мовчали й виконували те, що вони їм скажуть.

Не судіть їх за те, як вони реагують на пережите

Немає «правильного» способу реагувати на зґвалтування. Кожен реагує по-різному.

Важливо прийняти те, як вони реагують, навіть якщо ви думаєте, що ви б відповіли не так, якби ви були на їхньому місці. Або не так, як у фільмах чи по телевізору.

Не розказуйте їхню історію без їхнього дозволу

Постраждалим важко знову почати довіряти. Не зраджуйте їхню довіру, розповідаючи іншим, що з ними сталося без їхнього на те дозволу.

Турбуйтесь про себе: Підтримувати людину, яка пережила такий жахливий досвід важко. Ви можете виявити, що це також впливає на ваш стан. Пам’ятайте, що варто виділяти час і простір для себе.

Автор: ВАЛЕНТИНА БАС, шеф-редактор журналу “Навколо Woman”, психолог.

Зранені птахи: як підтрімати жінок, які пережили зґвалтування