Не люблю себе навмисне у чомусь обмежувати, адже життя прекрасно справляється з цією задачею і без моєї допомоги. Моя перша реакція на будь-яке обмеження – спротив. Потім видихаю і розкладаю все по поличках. Повірте, обмеження теж можуть приносити користь і радість. Вся справа у підході до цього процесу.
Розділяю обмеження на обов’язкові і полюбовні. Обов’язкові – ті, де немає вибору чи його ціна надто висока: безпосередньо пов’язані зі станом здоров’я чи правилами безпеки. Їх приймаю як данність, як дощ за вікном. Обмеження, яким можна слідувати, а можна й ігнорувати, називаю полюбовними: ми самі обираємо їх для себе коханих, щоб зробити собі краще, хоч і не завжди це усвідомлюємо. І шукаю свої вигоди.
Хтось обмежує сон – встає на годину раніше задля пробіжки, сніданку для сім’ї чи мейк-апу. Хтось обмежує спілкування з близькими, щоб більше часу приділити роботі чи друзям. Хтось обмежує себе у вуглеводах заради фігури, чи у м’ясі заради вічного життя. Для когось обмеження раціону чи певної діяльності – запорука життя. Спільне для цих випадків – утиск, несвобода, необхідність страждань заради мети і відкладання життя на колись: я от зараз потерплю, зароблю, досягну, а вже по-о-отім, ух, наздожену втрачене. Все це – насилля над собою.
Обмеження без страждань
Однак усі ці дії можуть бути вільним вибором без страждань і внутрішнього опору. Рецепт – додати задоволення в сам процес, змінити фокус з того, від чого відмовляємось, на те, що отримуємо прямо зараз. Це як оцінювати покупки, відпочинок, роботу не з позиції витрат, а з позиції надбання.
Взяти хоча б піст. Не будемо занурюватися в обгрунтування, кому і навіщо він потрібен – кожен сам собі визначає. Розглядатимемо його виключно як процес. Фізично це зміна стилю харчування та отримання емоцій. З точки зору роботи нервової системи ми знижуємо рівень “шуму”. Шум – це фонові подразники, які ігноруються мозком як не суттєві: зазвичай ми не відчуваємо свого запаху, не чуємо звуку свого дихання чи циркуляції власної крові, не помічаємо за собою слів-паразитів. Після галасу погано чути тихе. Після різких запахів пропадають тонкі. Після пряної їжі продукт без приправ може видатися ніяким. Після потрясінь не хвилюються через дрібниці.
Чим сильніший постійний подразник, тим більше слабких ігноруються мозком. І навпаки, чим він слабший, тим чутливішими ми стаємо, отримуємо яскравіші реакції на звичні речі. Тому піст – можливість налаштуватися на більш тонке сприйняття світу, побачити і відчути те, що зазвичай приховане як шум. Для цього потрібно лише дозволити собі дивуватися і слухати себе. Відчути смак простих продуктів. Смак води. Запах кави чи духмяного чаю. Знайомі речі будуть розкриватися новими барвами. Прислухатися, які зміни при цьому відбуваються в організмі, які думки з’являються.
Зазвичай піст передбачає і стриманість в отриманні яскравих вражень, що знижує рівень емоційного порогу, тому ці нові відкриття радуватимуть. Вам буде цікаво і думки “як би цей піст дотягти” можуть і не з’явитися. До того ж, це любов до себе – ота сама, з якої починається любов до ближнього – в дії, через піклування і про душу, і про тіло, і про внутрішній стан.
Автор: НАТАЛІЯ АНДРУШКО, психолог, екофасилітатор, супервізор, член Української асоціації екологічної психологічної допомоги.
