У нашій культурі кохання – це щось романтичне, достойне подвигів, жертв, увіковічнення в мистецьких творах, оспівування від оперних арій до серенад під вікном і дворових пісень під гітару.
Життєвий досвід з часом здмухує цей флер. Але навіть ті, хто вбачає у коханні лише набір хімічних реакцій для продовження роду, здивовано піднімають брову на запитання: чи може кохання бути звичкою?
Я теж чимало часу думала над цим. Спочатку переживала спротив: де кохання і де звички? Це ж різні полюси Всесвіту! Звички – про рутину, кохання – що завгодно, але не рутина.
Згодом включився мій внутрішній психолог і нагадав, що у психології немає безумовно білого чи чорного – все потрібно досліджувати. Особливо те, що викликає внутрішнє заперечення, бо там сховані ресурси.
Механізм звички
Що таке звичка? Те, що робиться автоматично в певних умовах. Те, що можна передбачити у всіх випадках, окрім форс-мажорних. Прокинувшись, хтось побіжить чистити зуби, інший – дивитися на погоду у вікно, хтось буде варити каву, а дехто – витискати лимон у воду. І це не питання вибору: вибір зроблено колись давно і він визнаний (собою і для себе) настільки гарним, що постійно повторюється без окремих роздумів. Для закріплення таких виборів у нас в організмі є спеціальна речовина дофамін (допамін) – гормон і нейромедіатор. Дофамін часто називають гормоном щастя, що не зовсім точно, але відчуття задоволення як сигнал позитивного досвіду – це його робота. Пам’ятаєте Павлова з його позитивним підкріпленням умовних рефлексів? Ось це воно.
А як у кохання?
Згадаймо себе у стані закоханості, особливо на початку. Тіло думає:
– О, я не самотнє в цьому світі, вид не вимре, рід буде продовжено, – і окситоциново радіє з цього приводу.
Психіка відмічає:
– О, в моєму житті додалося сенсу і смаку. Мене приймають, я хороша, – і теж радіє. Дофамін підхоплює:
– Я за всіх вас радий. Скажу мозку, хай занесе в пам’ять, що поряд з цією людиною добре навіть подумки.
Таким чином ми звикаємо прагнути до того, поряд з ким нам добре. Більше того, наші приємні спогади про те, як нам було добре, роблять наступну зустріч привабливою наперед, і дозволяють закривати очі на деякі неприємності і розбіжності. Якщо ж у взаємодії з коханою людиною негативні відчуття переважать, заглушать приємні, то кохання зникає.
Виходить, що з точки зору механізму утворення, дії і руйнування, кохання – таки звичка. Звичка бути поряд з конкретною людиною, з її набором генів, думок, цінностей, настроїв і дій. Тому воно може зникнути, коли один з партнерів кардинально змінює щось із цього набору: наприклад, перестає бути галантним кавалером і починає бути звичайним хамлом або перетворюється з яскравої активної панянки в домашню сіру мишку.
Секретний інгредієнт
Проте кохання зникає не у всіх і не завжди. Отже, є ще якийсь елемент, який переважує змінені умови настільки, що другий партнер теж починає змінюватися, щоб система знову ефективно запрацювала. В такі моменти перезапуску, перезапису “звички” кохання знову стає яскравим, насиченим, емоційним. Ніби знову закохалися.
Думаю, що цей чарівний елемент – внутрішнє переконання, що вибір саме цього партнера є найкращим. Воно ґрунтується на нашому уявленні про можливе гарне спільне майбутнє.
Практичне застосування нашого дослідження
І на десерт – прихований ресурс, що ховався за внутрішнім спротивом. По-перше, те, що кохання вписується в механізм звички, не робить саме кохання кращим чи гіршим, сильнішим чи слабшим. По-друге, пошуки механізму підтвердили те, що я вважала знанням, набутим з свого чвертьстолітнього досвіду кохання:
- Звичка дивитися на кохання як на щось звичне, що не потребує особистого вкладу кожного, призводить до перекосу в стосунках, бо руйнує не лише початкові умови, за яких кохання-звичка формувалася, а й б’є по відчуттю “я хороший”, “мене приймають”. Це підсвідомо сприймається як загроза існуванню і, зрозуміло, не може бути мови про приємність бути біля джерела небезпеки. Немає приємності – мозку немає приводу думати, що він хоче повторити цей досвід.
- Якщо ви не можете собі уявити своє майбутнє з конкретною людиною – тривалі стосунки навряд чи складуться. Не обов’язково уявляти спільну старість, але хоча б на кілька кроків далі від того, що є зараз.
- Звичка дивитися на партнера як на нову книгу, чути, що йому важливо, поважати його відчуття і емоції може бути рецептом для кохання на все життя. Необхідна умова – і до себе ставитися так само.
Нехай кохання стане здоровою, корисною, щасливою звичкою для вас та вашого обранця.
Автор НАТАЛІЯ АНДРУШКО, психолог, екофасилітатор, супервізор, член Української асоціації екологічної психологічної допомоги.
