З реклами в соцмережах і телебачення несеться так багато про те, якою має бути жінка: без варикозу, зморшок, втоми, з ідеальними зубами і губами, з підтягнутим тілом і без розтяжок (перелік можна продовжувати безкінечно). Всі довкола знають, що порадити жінці. А от якою вона була? Як склалось історично це таке бачення? Які були її стосунки з чоловіком, родиною, друзями?
Нам, жінкам, можна мати десяток образів і бути різною. Жінка – мама, сестра, донька, колежанка, волонтерка, коханка, вдова, хресна. Без цілей і мрій і, навпаки, з бізнес-планами і проєктами.
Чому так мало реальної інформації про життя жінки?
1. Серйозною причиною однобічності етнографічних джерел є андроцентризм, що був властивий народознавчим студіям минулого.
Андроцентризм — це такий дискурс, у межах якого саме чоловіка і чоловіче вважають взірцем, точкою відліку та джерелом суспільних норм і базису культури, а жінка і жіноче посідають статус Іншого, сприймаються як відхилення від правила, витісняються на суспільні та культурні маргінеси.
Для прикладу візьмемо науку, до якої, до початку ХХ століття, доступ був лише чоловікам. І сюди додайте всі технічні винаходи. Так, були винятки як Марія Кюрі, але це терни до зірок.
2. Фрагментарність інформації про повсякденне життя різних категорій жінок у 2 пол. XIX-поч. XX ст.
Є чимало відомостей про ключові соціальні ролі жінки (дружини, матері, господині), а кількість та повнота повідомлень про маргінальні жіночі ролі (вдова, стара діва, покритка) обмежені. Також зовсім нічого про жінок молодшого і старшого віку (дівчатка, дівчата, жінки похилого віку), а також особливі категорії жінок (покритки, вдови, старої діви).
То чи геть ніхто не досліджував?
Кілька дослідників усе ж було. Значна частина наукового доробку Володимира Гнатюка присвячена аналізові саме таких малодосліджених звичаїв, норм та уявлень з царини жіночої проблематики (репродуктивне здоровʼя жінки, жіноча сексуальність і тілесність, народна мораль та відхилення від неї).
Але справжнім маніфестом нових засад дослідження жіночої проблематики в контексті народознавчих (антропологічних та етнологічних) студій стали роботи однієї з перших українських етносоціологинь Катерини Грушевської, доньки Михайла Грушевського. Вона дуже критикувала трансляцію суспільного життя через чоловіче бачення.
Ця теза Катерини Грушевської про чоловіка-як-норму та жінку-як-іншого в культурі на два десятки років випередила ключову ідею фундаментальної праці Сімони де Бовуар „Друга стать” (1949), що є класикою феміністської критики культури.
На жаль, її доля вкрай трагічна: вона разом з батьком створила у Відні Інститут соціологічного дослідження, але після його смерті по поверненню до Києва – її заарештували і відправили до Сибіру. Місце її місце поховання невідомо.
Серед інших нечисленних досліджень на увагу заслуговує стаття Крістін Воробець, у якій авторка розглядає протиставляння чоловічого жіночому. Наприклад, жіноча сексуальність в суспільній свідомості стигматизується “спокусниця і повія” і стає наслідком і проявом гріховності (від диявола). Це взагалі таке тяжіння до гріха Єви, яке з’явилось з початку християнства і завжди в нашій культурі несло негативізм і загрозу чоловікові (спокусниці мавки, красиві дівчата, відьми, вдови, як Солоха з “Вечорів на Хуторі”)
Авторка характеризує український жіночий рух як прагматичний фемінізм. Зазначу, що вона досліджувала вже в радянський період і тогочасні жіночі організації не мислили визволення української жінки без визволення української нації, тому й відмовилися від дотримання феміністської ідеології, стратегії і тактики західноєвропейського зразка та зосередилися передусім на завданнях народної просвіти, розвитку національної свідомості, культурно-освітній та соціально-доброчинній роботі.
І справді, до самого фемінізму в наших головах вже були всі стереотипи. Чому чоловіки мають займатися наукою, а жінки дітьми? Чому “жіноча робота” вдома має належати лише їй?
Трохи про жіноче начало від сотворення
Наш світ дуальний. Факт. Навіть першим виникло поняття числа 2 (адже назва походить від tw – близнюки).
Найдавніші форм мистецтва вказують, що у межах архаїчних уявлень про структуру світобудови (репрезентовану образами Великої Матері і Світового Дерева), відбувалось співвідношення чоловічого та жіночого.
У європейських культурах на онтологічному та гносеологічному рівнях чоловіче та жіноче існують як елементи культурно-символічних ланцюгів бінарних опозицій: жіноче-природа-тіло-низ-темрява-ліве-непарне та чоловіче-культура-дух-верх-світло-праве- парне.
Природа та культура, чуттєвість та раціональність, божественне та земне, духовне та тілесне — створюють такий асоціативний ряд, при якому те, що символізує жіноче чи означене як жіноче у культурі, виявляється негативно-забарвленим, меншовартісним.
Основою всієї культури, усієї соціальної ієрархії є табу на однаковість чоловіка та жінки, що нівелює в них обох будь-яку природну подібність. Цей страх до рівності призводить до того, що в суспільстві починається жорстке протистояння.
Це те, що зараз ми називаємо стереотипи. Стереотипи фемінності/маскулінності є основою гендерної ідеології, яка визначає (за Оксаною Кісь):
· культурні канони (ідеальні образи) чоловіка та жінки;
· уявлення про властиві кожній статі риси вдачі;
· здібності та нахили (інтелектуальні, творчі);
· сфери, способи, стиль самореалізації чоловіка та жінки;
· особливості соціалізації хлопчиків та дівчаток;
· поведінкові моделі та норми та відповідно соціальні санкції за їх порушення;
· гендерну стратифікацію (ієрархію соціальних статусів та ролей чоловіків і жінок).
Наприклад, у традиційній українській культурі типова жінка репродуктивного віку виконувала ролі дружини, матері, господині, невістки, дочки, сестри, зовиці, сусідки, куми, хрещеної тощо. Проте визначальною для неї була роль дружини, тобто власне заміжньої жінки.
Хто ж зверху?
Верхня частина незмінно позитивна і наповнена тотожними символами верху-світла-ладу-чоловіка, тоді як нижня, негативна і містить відповідні символи низу-темряви-хаосу-жінки.
На рівні повсякденних уявлень цих асоціативних ланцюгів безліч у нашому повсякденні, які позначаються як протиставні поняття, а саме: чоловічий/жіночий, правий/лівий, верхній/нижній, старший/молодший, життя/смерть, здоровʼя/хвороба, світло/темрява, сонце/місяць, суша/вода, високе/нице, чисте/нечисте, сакральне/профанне тощо.
Словом, всі можливі позитивні конотації стосувались СВІТЛА, отже – чоловічого, а негативні – ви зрозуміли.
Цього безліч у фольклорі та культурі.
Протиставлена чоловічому, сфера жіночого незмінно отримує стійкий негативний зв’язок, асоціюючись із хаотичним, шкідливим, смертоносним, загрозливим. Дослідники вважають, що виникнення такого ставлення і символа Світового Дерева як космологічної моделі Всесвіту, повʼязано з глибинними трансформаціями у свідомості людей після винайденням плуга та виникненням рільництва. Тому що саме ці форми роботи потребували значної фізичної сили і віддаленої роботи.
Останнє стало перепоною для жінки, адже вона доглядала дітей. Та й взагалі з того моменту аграрна робота (важлива) була територією “Мужика”.
Остаточне формування такого протиставлення статей відбувається до середини І тисячоліття до Р.Х. (епоха бронзи).
А чи була жінка “зверху” читайте у наступній статті.
Авторка: ОЛЬГА ЄВМЕНЧУК, дослідниця культурного коду
