Дорога – найкращий спосіб провести ревізію власного життя, підзарядитися та перезарядитися. Наповнитися так, щоби потім можна було віддавати. Поїхавши у звичайну кількаденну мандрівку, можна повернутися з новими смислами і відкриттями. Що вже говорити про мандрівки довжиною в рік або кілька років. Або ті, що відбуваються на чужині? І все, що трапляється з мандрівником у дорозі, йде у скарбницю самого мандрівника.
Смисл поняття «дорога» для мене лежить у двох площинах. Власне дорога, як мандрівка або подорож. І більш ширше – як шлях, яким людина пізнає себе. Відкриває своє призначення, служить іншим. І реалізовує той Божественний задум її приходу на цю землю, який відомий лише творцю і самій людині. Якщо вона зможе, а радше наважиться, відкрити для себе цей шлях.
Дорога як незвіданність
Щоразу, коли я сідаю писати текст або вірш і бачу перед собою чистий аркуш паперу, мене охоплює передчуття незвіданого. Я не знаю, куди мене виведе доріжка з моїх слів, хоча маршрут наперед відомий. Не знаю, що трапиться по дорозі до пункту призначення. Не знаю, якою я вийду після того, як прибуду у фінішний пункт. Але через адреналін перед цим незвіданим, який пронизує всі судини напередодні подорожі, відчуваю, що саме у цій дорозі може трапитися зустріч, відкриття, новий смисл або смисли, зміна.
Дорога як дорослішання
У японців є хороша приказка: «Відправити улюблену дитину у мандрівку». Ось так – коротко і без висновків. Висновки прийдуть окремо у процесі мандрівки та після неї. Для того, щоби дитина подорослішала, важливо відокремити її від батьківського дому, від прийнятого способу життя. І для людей минулого, і для наших сучасників немає кращого способу зробити це як через подорож. Не завжди це відбувається просто для того, хто вирушає у дорогу і того, хто залишається чекати. Адже дорога – це багато випробувань. І якщо це просто відпустка – смисл один. А якщо це довгострокове навчання, або відрядження, то і смисл значно більший та ширший.
Дорога як ризик
Вирушити в дорогу – це певний ризик. Наприклад, зустрічей, які можуть бути не зовсім бажані. Обставин, які можуть складатися не так, як би хотілося. Але якщо дивитися на дорогу через призму перезавантаження та наповнення, то будь-які прикрощі або ризики можна розглянути під кутом досвіду, набувши який людина вже не буде такою, як раніше.
Дорога як усвідомлення
Чим більше доріг, якими людина пройде за своє життя, тим більша вірогідність вийти на усвідомлення свого шляху. Шлях – явище більш ширше, об’ємніше і ризикованіше. Після мандрівки завжди є вибір – прийняти дорожні зміни, або повернутися до звичного стану речей. Зі шляхом так не вийде. Він передбачає постійну нашу зміну і трансформацію. А це зобов’язує до дисципліни, режиму і багатьох інших неприємних для свідомості речей.
На мою думку, у жінки дуже багато можливостей знайти свій шлях, ідучи різноманітними доріжками пізнання себе. Жінка має багато ролей. Тут і учениця, і майстриня, і мати, і дружина, і дочка, і сестра, і подруга. Кожна роль, кожна така доріжка передбачає безліч відкриттів, помітивши і прийнявши які, жінка отримує додаткову силу. Чим більше ролей і перешкод – тим більше «сили», яка дозволяє рухатися на щоразу вищий і вищий рівень. Важливо це усвідомлювати і накопичувати, щоби у слушний момент скористатися на свою користьі піднятися на нову висоту.
А от що буде там, «над» вершинами і хмарами – залежить від мети шляху. У кожного щось своє. Проте незмінне одне: там, нагорі, найкраща і найцікавіша зустріч, яка більша, ніж усі ролі, ніж людське тіло і розум. Зустріч із незвіданою собою. Собою істинною.
Всі дороги ведуть до шляху. А шлях – до зустрічі. Найважливішої. Рушаймо!
АВТОР: Тетяна Бондарчук, консультантка, авторка гри «Мій ІКІГАЙ», засновниця альтернативного шкільного проекту, письменниця.
