Жіночі груди — на перший погляд — лише ознака статевої приналежності. А ось через призму японської філософії та мудрості саме вони дозволяють пізнати власну природу та відкривають нові змісти та сенси. І те, що викликає суперечливі почуття, стає символом сили та ніжності жінки.
Коли я тільки почала вивчати японську мову, у мене був дуже цікавий викладач-японець з предмету, який називався «практика писемного мовлення». Заняття були присвячені опануванню японського письма, а японець супроводжував нас, першокурсників, у світ незвіданої ієрогліфічної писемності. І його заняття для мене були такими же дивовижними, як і сама ієрогліфіка.
Саме через ці заняття я вперше стала відкривати для себе смисли японських знаків і нанизувати ці смисли не лише на філософію окремої нації, а й відкривати для себе закони світоустрою загалом.
Першими ієрогліфами, так званими базовими, були чоловік, жінка і дитина. Для того, щоби було простіше проводити асоціативні зв’язки, наш учитель використовував малюнки, які показували, як із зображення вийшов писемний знак.
Чоловік – це було зображення поля і руки. «Запам’ятайте, – казав наш учитель, – чоловік – це робота і сила», – з цим ми, дівчата, які складали майже сто відсотків його авдиторії, погоджувалися. З дитиною все також було зрозуміло: знак, ніби малюк, загорнутий у пелюшки.
Коли дійшли до жінки, він намалював зображення, яке зовні нагадувало жіночі груди. І додавши ще кілька рисок, сказав: «Ось ієрогліф «жінка». Він прийшов через зображення жіночих грудей, загорнутих у кімоно». Пам’ятаю, як було ніяково нам, дівчатам, слухати і сприймати, що «Жінка» – це асоціація з грудьми. Почалася дискусія, чи дійсно жінка – це груди.
З безкомпромісністю молодих і запальних українок ми стали переконувати нашого японського учителя, що такі асоціації – сексизм чистої води, що це – явні вигадки чоловіків і взагалі – невже немає інших думок щодо того, з чим асоціювати жінку.
Вчитель, на той час йому було трохи більше тридцяти років, лише посміхався, слухаючи наші теревені, потім стенув плечима: «Мова – це відображення людського світогляду. Філософії, якщо хочете. Тому зараз ми маємо справу з тим, що було давно». Таким твердженням він нас якось заспокоїв і ми прийняли цей «несправедливий» факт асоціації ієрогліфа «жінка» з частиною її тіла. Однак ще довго потім, виписуючи його у складі інших слів, я час від часу поверталася думками до того уроку, коли ми отримали першу базову лекцію щодо устрою світу через асоціації японців.
За деякий час я приїхала до Японії, де серед інших позакласних активностей вибрала для себе практику в каліграфії. У мене була розкішна вчителька-японка, мудра, витончена та вишукана. Тримаючи мою руку у своїй, вона плавно допомагала опановувати на папері непростий світ рисок та крапок, з яких складалися японські знаки.
Якось вона прийшла на урок, а це вже, мабуть, ми прозаймалися з нею місяців шість і сказала: «Сьогодні буде складний ієрогліф, не знаю, Таня-сан, чи ти його зможеш відтворити». Вона мене заінтригувала, бо до цього ми виписували досить складні, багаторискові ієрогліфи, тож в принципі, я вже не боялася труднощів.
Яким же було моє здивування, коли вона, кілька хвилин помедититувавши, вивела практично одним рухом простий, базовий ієрогліф «жінка».
– Учителю, ми сьогодні будемо писати цей ієрогліф? – вирішила я уточнити про всяк випадок.
– Так. І якщо ти з ним упораєшся, я буду вважати, що чогось тебе навчила.
Наступні кілька годин я билася над цим «простим» ієрогліфом. Не давалися мені «жіночі груди», не могла я відтворити їхню ніжність і витонченість і ще Бог зна які смисли, про які мені говорила Учитель.
– Про що ти думаєш, коли пишеш цей знак? – спитала мене вчителька у перерві, взявши паузу. Я стенула плечима. «Я думаю, як краще вивести риски». Вона кивнула головою. «Це зрозуміло. А про що саме ти думаєш, коли уявляєш жіночі груди?». Я задумалася. Вона мовчала. Даючи мені можливість все осмислити.
– Мабуть, я думаю, все ж таки, що між грудьми і жінкою немає знаку тотожності, – відповіла я їй з усією європейською відвертістю. Вона усміхнулася.
– А що тоді для тебе жінка?
Я стала якось довго і заплутано про щось говорити, зрештою, втомившись від марності своїх слів, замовкла.
– Ти не хочеш визнати очевидне? – спитала мене вона, знову помовчавши. Не хочеш визнати природність цього явища?
Я мовчала. Виявилося, що ні. Гординя не дозволяла прирівняти тіло до єства.
– Дивно так, – моя вчителька була явно втішена, що знайшла відповідь. Я багато працюю з західними жінками Щоразу, коли ми виходимо на написання цього ієрогліфа, у нас трапляються труднощі. Таке враження, що заперечувати природний стан речей саме у цьому контексті об’єднує вас всіх.
– Я лише коли почала вивчати японську мову, задумалася над смислом слова «жінка», – відповіла їй чесно. У мене в мові немає такої прив’язки до зображення та асоціації. Кожен може наділяти це слово своїм смислом.
Вона кивнула. «Все вірно. Але ж в основі слова «груди» – подумай сама, який тут великий відкривається смисл! Одне зображення, а тут – і ніжність, і витонченість, і краса, і сила, і життя. А ще – спокуса, пристрасть, слабкість і знову сила. Груди – це і чоловік, і дитина. І, звичайно, сама жінка. І одна справа, коли це загорнути в кімоно. Смисл один. А якщо кімоно зняти? Відразу цілий букет смислів відкривається, чи не так?».
Вона сиділа і спостерігала за мною. Говорячи просто про речі, які не були прийняті в моїй культурі. Вона, домогосподарка з трьома дорослими дітьми, яка розважалася з нами, іноземцями, даючи уроки каліграфії, майстерно відчуваючи красу і смисли своєї мови. Сиділа біля мене, заварювала у маленьких фарфорових чашечках гіркий зелений чай і роздумувала над вічними і очевидними речами.
Я не змогла тоді виписати цей ієрогліф. Години три билася над прийняттям смислів «чужої» філософії, але так і не змогла. Тоді.
Зараз я гарно можу прописати японське слово “жінка”. Мені подобається його вишуканість, видима простота і невидима глибина. Я змогла її усвідомити, переосмислити і прийняти. І часто, буває, згадую, ту розмову з моєю вчителькою. І не перестаю радіти тому, що у моєму житті відбулася зустріч з цією мовою і цією нацією. Яка вміє говорити про складні речі просто. І навпаки. Коли все метафорично, все – через переосмислення і пізнання. Себе, в першу чергу. І свого місця у світі природи та Всесвіту.
І зараз я також розповідаю своїм студентам про зв’язки між зображенням та життям. Сучасна молодь сприймає більш відкрито те, що для мене було суперечливим в силу виховання та традицій. Тож мені легко поставити знак тотожності між поняттями «жіночі груди» і жінка, говорячи зараз із ними.
Тому що природа наділила жінку дійсно магічним тілом. І коли вона «в кімоно» – це про всі її здобутки і силу. Про родину, виховання, підтримку, силу і шлях. А коли без кімоно – це про ніжність, спокусу, звабливість і ту ж таки силу. Приймати і продовжувати через себе життя. І тому воно триватиме, доки існує жінка. Яка має таку різноманітну силу, приховану в обрисі всього її силуету. Чия краса оспівана усіма мовами світу. Де особлива увага приділяється красі жіночих грудей, прихованій у складках різнобарвних різнонаціональних суконь-кімоно.
АВТОР: Тетяна Бондарчук, консультантка, авторка гри «Мій ІКІГАЙ», засновниця альтернативного шкільного проекту, письменниця.
