Кохання як звичка

У нашій культурі кохання – це щось романтичне, достойне подвигів, жертв, увіковічнення в мистецьких творах, оспівування від оперних арій до серенад під вікном і дворових пісень під гітару. 

Життєвий досвід з часом здмухує цей флер. Але навіть ті, хто вбачає у коханні лише набір хімічних реакцій для продовження роду, здивовано піднімають брову на запитання: чи може кохання бути звичкою? 

Я теж чимало часу думала над цим. Спочатку переживала спротив: де кохання і де звички? Це ж різні полюси Всесвіту! Звички – про рутину, кохання – що завгодно, але не рутина. 

Згодом включився мій внутрішній психолог і нагадав, що у психології немає безумовно білого чи чорного – все потрібно досліджувати. Особливо те, що викликає внутрішнє заперечення, бо там сховані ресурси.

Механізм звички

Що таке звичка? Те, що робиться автоматично в певних умовах. Те, що можна передбачити у всіх випадках, окрім форс-мажорних. Прокинувшись, хтось побіжить чистити зуби, інший – дивитися на погоду у вікно, хтось буде варити каву, а дехто – витискати лимон у воду. І це не питання вибору: вибір зроблено колись давно і він визнаний (собою і для себе) настільки гарним, що постійно повторюється без окремих роздумів. Для закріплення таких виборів у нас в організмі є спеціальна речовина дофамін (допамін) – гормон і нейромедіатор. Дофамін часто називають гормоном щастя, що не зовсім точно, але відчуття задоволення як сигнал позитивного досвіду – це його робота. Пам’ятаєте Павлова з його позитивним підкріпленням умовних рефлексів? Ось це воно. 

А як у кохання?

Згадаймо себе у стані закоханості, особливо на початку. Тіло думає:

– О, я не самотнє в цьому світі, вид не вимре, рід буде продовжено, – і окситоциново радіє з цього приводу. 

Психіка відмічає: 

– О, в моєму житті додалося сенсу і смаку. Мене приймають, я хороша, – і теж радіє. Дофамін підхоплює: 

– Я за всіх вас радий. Скажу мозку, хай занесе в пам’ять, що поряд з цією людиною добре навіть подумки.   

Таким чином ми звикаємо прагнути до того, поряд з ким нам добре. Більше того, наші приємні спогади про те, як нам було добре, роблять наступну зустріч привабливою наперед, і дозволяють закривати очі на деякі неприємності і розбіжності. Якщо ж у взаємодії з коханою людиною негативні відчуття переважать, заглушать приємні, то кохання зникає. 

Виходить, що з точки зору механізму утворення, дії і руйнування, кохання – таки звичка. Звичка бути поряд з конкретною людиною, з її набором генів, думок, цінностей, настроїв і дій. Тому воно може зникнути, коли один з партнерів кардинально змінює щось із цього набору: наприклад, перестає бути галантним кавалером і починає бути звичайним хамлом або перетворюється з яскравої активної панянки в домашню сіру мишку.

 Секретний інгредієнт

Проте кохання зникає не у всіх і не завжди. Отже, є ще якийсь елемент, який переважує змінені умови настільки, що другий партнер теж починає змінюватися, щоб система знову ефективно запрацювала. В такі моменти перезапуску, перезапису “звички” кохання знову стає яскравим, насиченим, емоційним. Ніби знову закохалися. 

Думаю, що цей чарівний елемент – внутрішнє переконання, що вибір саме цього партнера є найкращим. Воно ґрунтується на нашому уявленні про можливе гарне спільне майбутнє.     

Практичне застосування нашого дослідження

І на десерт – прихований ресурс, що ховався за внутрішнім спротивом. По-перше, те, що кохання вписується в механізм звички, не робить саме кохання кращим чи гіршим, сильнішим чи слабшим. По-друге, пошуки механізму підтвердили те, що я вважала знанням, набутим з свого чвертьстолітнього досвіду кохання:  

  • Звичка дивитися на кохання як на щось звичне, що не потребує особистого вкладу кожного, призводить до перекосу в стосунках, бо руйнує не лише початкові умови, за яких кохання-звичка формувалася, а й б’є по відчуттю “я хороший”, “мене приймають”. Це підсвідомо сприймається як загроза існуванню і, зрозуміло, не може бути мови про приємність бути біля джерела небезпеки. Немає приємності – мозку немає приводу думати, що він хоче повторити цей досвід.    
  • Якщо ви не можете собі уявити своє майбутнє з конкретною людиною – тривалі стосунки навряд чи складуться. Не обов’язково уявляти спільну старість, але хоча б на кілька кроків далі від того, що є зараз.
  • Звичка дивитися на партнера як на нову книгу, чути, що йому важливо, поважати його відчуття і емоції може бути рецептом для кохання на все життя. Необхідна умова – і до себе ставитися так само. 

Нехай кохання стане здоровою, корисною, щасливою звичкою для вас та вашого обранця.

Автор НАТАЛІЯ АНДРУШКО, психолог, екофасилітатор, супервізор, член Української асоціації екологічної психологічної допомоги.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *