Коли мене питають, як говорити з військовими, в мені прокидається буркотун: як, як – по-людськи. Але! Чи вміємо ми по-людськи? З повагою. З турботою. Не як про дитя чи хворого, а як про когось близького і дорогого. Не тупцяючись брудними черевиками по наболілому і просто особистому.
Схоже, щиро прагнучи підтримати військових, наше суспільство має шанс випрацювати нову етику спілкування загалом – і це не може не радувати. Тож як говорити по-людськи?
6 принципів екологічного спілкування
1. Не узагальнювати
Військові, ветерани, цивільні, лікарі, психологи, вчителі, велосипедисти, автомобілісти – це прояв того, за якою ознакою людей можна віднести до певної умовної групи. І ця ознака – лише один-єдиний штрих про того, хто перед вами, з ким ви збираєтеся говорити. Штрих важливий, на нього є сенс зважати (тому далі зупинимося на особливостях військових), але не визначальний – перед вами, перш за все, жива унікальна людина. Говоріть саме з нею.
2. Поважати особистий простір співрозмовника
Якщо ви не впевнені, що вмієте це робити, пропоную потренуватися.
Крок 1. Уявіть собі щось дуже миле, вразливе і надзвичайно вам дороге. Часто це образ маляти, але може бути людина, тварина, річ, процес, будь-що. Зловіть всередині м’якість і тепло ніжності, турботливості, акуратності, бажання, щоб цьому комусь було добре.
Потримайте цей “коктейль”, спробуйте посилити, відчути сильніше. Дайте назву цим відчуттям, цьому стану.
Повторюйте вправу щодня, щоб цей процес став швидким: назвали слово, уявили картинку і відчуваєте в собі коктейль ніжності, акуратності і дбайливості.
Крок 2. Вмикайте в собі ці відчуття при розмові і відстежуйте, як ваш стан впливає на вибір слів, загальний настрій і результат комунікації. Можна почати зі сторонніх, з тих, з ким спілкуєтеся на рівні “добрий день – добрий день”: продавці, сусіди та інші. Зокрема, це допоможе уникнути сюсюкання і нав’язливої турботи, недоречних при розмові з повагою.
Поексперементуйте з внутрішніми налаштуваннями, спробуйте цей настрой десь посилити, десь послабити, додати замість ніжності поваги. Відмічайте собі, що та як впливає, і обов’язково враховуйте реакцію співбесідників.
Як правило, кількох тижнів тренувань і експериментів достатньо, щоб навчитися“регулювати” свій настрОй в розмові відповідно до обставин, а потім це й зовсім перейде в автоматичну навичку.
3. Слухати і чути
Це не лише про сприйняття слів, а й про врахування супутніх емоцій. Погодьтеся, “так, давай поговоримо про це” при зціплених зубах, насуплених бровах, стиснутих кулаках чи щелепах, з очима “приклеєними” до годинника – то не про бажання відкритися у розмові чи прийняти вашу точку зору.
Чула від військових, що запитання “Як там було?” і “Що ти там відчував?” сприймаються, як нормальні, але ви говоритимете не з гіпотетичними військовими, а з конкретним Іваном, Петром, Василем. Тому слухайте не лише слова, а й – те, як вони сказані.
Якщо у голосі співрозмовника з’явилася нотка роздратування, хоч ви “нічого такого” не спитали, то все-таки – спитали. Перегляньте форму та зміст. Через інтонації легко зрозуміти – співрозмовник налаштований зараз говорити чи слухати.
4. Проявляти конгруентність
Це красиве слово про відповідність внутрішнього і зовнішнього, в деякому сенсі про чесність. Не знаєте, про що говорити? Не впевнені, що запитання доречне чи коректне? Проговоріть свої сумніви і будьте уважними до реакцій.
Це має бути щось подалі від “Ой, я іноді можу ляпнути щось не те, вибачай”, і ближче до “Я боюсь ляпнути щось не те, зупини мене, будь ласка, якщо тобі буде не комфортно” і “Я розумію, що можу зрозуміти не все, але буду намагатися”.
Якщо вам байдуже, що сказати, але хочеться говорити, щоб заспокоїтися – залиште співрозмовника у спокої і займіться собою і своєю тривогою – обоє виграєте.
5. Чути “СТОП”
Якщо співрозмовник не хоче розвивати дууууже цікаву вам тему, то якщо ви не слідчий чи дізнавач при виконанні обов’язків – зупиніться. Ви все одно нічого доброго з того не отримаєте.
Зазвичай люди не говорять на певні теми, коли:
а) тема надто важка, боляче;
б) є переконання, що розмова не має сенсу;
в) немає бажання говорити саме про це саме з цією людиною чи в цих
обставинах.
В будь-якому випадку це небажання треба поважати.
6. Слова співчуття, підтримки мають бути доречними
Переконайтесь, що ваше “співчуваю твоїй втраті” не виб’є людину з хиткої емоційної рівноваги в невідповідних для прояву емоцій обставинах. Перед тим, як проговорити слова підтримки, дайте відповідь собі на питання: для чого я їх хочу сказати? кому це насправді потрібно? Це допоможе зробити
правильний їх вибір.
Якщо, наприклад, хочеться сказати “тримайся”, бо вам у схожій ситуації було важко і боляче, і ви хочете співрозмовника підтримати, то так і варто говорити: “Мені дуже хочеться тебе підтримати, мені у схожій ситуації було боляче”.
Якщо ви ніколи не були в схожих обставинах, але думаєте, що то має бути важко (страшно, огидно, шокуюче, боляче, весело), то так і кажіть: “Не можу знати, як би було насправді, зараз мені здається, що це важко/страшно і т.д.”.
Якщо нічого не хочеться казати, але ви думаєте, що людині важливо почути, скажіть: “Хочеться мовчати і зараз побути з тобою поруч/підтримати тебе”. Іноді обійми кращі за всі слова на світі, але – обіймайте людину за її згоди.
Запитати: “Можна я тебе обійму?” – не лише нормально, але й правильно.
Чи ідеальні формулювання, наведені в цих 6 пунктах – звісно, ні. Це лише узагальнені приклади, куди рухатися. Їх можна і потрібно покращувати, враховуючи реакцію співрозмовника, бо саме ці реакції є дороговказами у спілкуванні з конкретною людиною.
Важливе
Кожен військовий – унікальна особистість зі своїми досвідом, характером, звичками, зі своїми обставинами і можливостями саме в цей момент часу. Зі своїми переживаннями. Навіть у однозначних на перший погляд речах типу смерті. Хтось її боїться, бо ще не нажився, хтось – бо близькі будуть переживати, хтось – бо хто ж захищатиме, як не він. Хтось сприймає смерть як частину життя. А хтось вже такий перевтомлений, що й сам бажає смерті аби відпочити.
Спільне, що відрізняє більшість військових від більшості цивільних – досвід боротися за своє життя і ризикувати ним задля життя інших. Цей досвід варто враховувати. Якщо від ваших розмов військовому хочеться захищатися, то у вас високі шанси потрапити в категорію “ворог” з відповідними реакціями.
Якщо Ви цього не хочете – вчіться спілкуватися екологічно: почніть з цих 6 принципів, а далі, за бажанням, можна вдосконалюватись.
Автор: НАТАЛІЯ АНДРУШКО, психолог, екофасилітатор, супервізор, член
Української асоціації екологічної психологічної допомоги.
