Рано чи пізно людина приходить до почуття провини, яке обумовлене усвідомленням непрожитого власного життя та невикористаних внутрішніх можливостей. Таку провину психологи називають екзистенційною. Найчастіше це відбувається під час кризи середнього віку або в кінці життя, в старості. Проте у воєнний час ця провина може спіткати кожного в будь-який момент сьогодення. Адже екзистенційна вина виникає при зіткненні зі смертю. Саме в цей момент людина замислюється: а як я прожила своє життя?
Екзистенційна провина – це вихід за межі традиційної провини. Така провина викликана злодіянням людини проти себе, проти свого існування.
Переїзд до іншої країни, втрата роботи, професії, кваліфікації, незнання мови можуть спричинити екзистенційну провину. Найкращий спосіб поводитися з виною – це виправлення. Людина не може повернути свою волю назад. Вона може виправити минуле лише вчинками сьогодення, які змінять майбутнє.
Ми не можемо змінити минуле і ті події, які поза зоною нашої прямої відповідальності, але ми можемо почати жити по-іншому. Для цього нам потрібні ресурси для існування.
Життєстійкість та життєлюбність
Дві необхідні умови якісного життя – життєстійкість та життєлюбність. Прийняття минулого дозволяє взяти відповідальність за сьогодення. Турбота про себе включає розуміння того, що якщо я зустрівся з обмеженнями і неможливістю щось змінити, це ще нічого не говорить про мої здібності. Дорослий погляд на себе – це розуміння своїх здібностей, розуміння того, що я конкретно можу зробити. Тут важливе мистецтво маленьких кроків.
Я не можу зупинити руйнування міст, зґвалтування, вбивства мирних громадян. Я довіряю це завдання нашим воїнам ЗСУ та теробороні. Але я можу робити інші справи. Можу подбати про свій адекватний стан, щоб надати підтримку тим, хто прийде з поля бою. Адекватний стан включає і щоденні побутові стосунки, і трудову діяльність, і психологічне, фізичне та емоційне здоров’я. Спочатку нам необхідно вистояти, вижити, але після цього ми маємо знову вчитися любити.
Помірність та життєнаповненість
Жити і тривожитись – це синоніми. Тривоги не можна позбутися, з нею варто навчитися жити. Щоб витримувати тривогу, потрібно бути толерантним. Толерантність – це один із найважливіших екзистенційних ресурсів.
Толерантність складається із трьох компонентів:
1. Усвідомлення невизначеності.
2. Усвідомлені та неусвідомлені переживання, коли ми знаходимось у стані невизначеності.
3. Як ми поводимо себе у стані невизначеності, як ми реагуємо, як діємо.
Роблячи різні життєві вибори, формуючи і втілюючи стратегію свого життя, людина самовизначається.
Усвідомлений акт вибору зменшує невизначеність майбутнього, оскільки людина має орієнтири та цілі, спрямовані у майбутнє. Вона активний діяч і перетворювач буття.
Найпростіший спосіб позбутися невизначеності – постулювати визначеність, навіть – зумовленість.
Визначеність ми створюємо самі, коли плануємо свій день до дрібниць: встати, застелити ліжко, поснідати, прибрати, працювати – по можливості. Зумовленість ми створюємо, коли віримо у перемогу, і цим також підтримуємо наших воїнів.
Коли повертаємось до цілей, перемагає потяг до життя.
Кризу легше пережити, коли розвинена толерантність до невизначеності, до труднощів, змін навколишнього середовища, нових умов, до своїх власних реакцій і емоцій.
Подумайте, яку підтримку ви хочете отримати прямо сьогодні, прямо зараз? Якої підтримки ви потребуєте? Подумайте від кого ви можете її отримати. Нехай вона буде реалістичною. І попросіть її.
Турбота про себе – це наша відповідальність. Дихати, їсти, пити, спати – базові фізіологічні потреби, які також допомагають у самовідновленні, у базових завданнях вижити, вистояти та зберегти себе.
Автор: НАДІА СААФАН-МІЩЕНКО, психолог-сексолог, сімейний психотерапевт.
